Як Київ розкотив гусениці від Грузії до Кенії

07 жовтня 2008, 08:15
Іван РЯБЧИЙ, Defense Express


Написати коментар 1
Версія для друку 

Ось уже який день українські моряки з «Фаїни» тужать у полоні в піратів Сомалі. Разом із танками. У Києві ж, схоже, долею танків переймаються більше, ніж долею людей.

Дійсно (за логікою чиновників), людям в полоні у піратів нічого не загрожує - адже Сомалі потрібний викуп. А от танки...

По-перше, українському обивателеві незрозуміло, звідки вони взялися - про торгівлю з Кенією (інформацію про те, що танки Т-72 призначалися саме для цієї африканської країни, ще 26 вересня підтвердив міністр оборони Юрій Ехануров) у популярних ЗМІ ніхто ніколи не писав. По-друге, піратам танки вже точно не потрібні - а що, як вони їх за борт скинуть?

Останнє твердження - звичайно, жарт. Кенія - одна з країн, що беруть активну участь в діленні влади в Сомалі, тому танки стають чинником міждержавним.

Але поки «танковий баласт» вдало використовують українські політики. Депутат від Партії регіонів, голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з перевірки продажів Україною зброї до інших країн (так її позначають деякі ЗМІ - а чи так це насправді, дивися нижче) Валерій Коновалюк висловив припущення, що військово-технічна співпраця з Кенією йде в не цілком законному руслі.

Що ж, недивно - в умовах безперервного і хаотичного формування нової коаліції всі засоби добрі. Навіть найфантастичніші.

Хотілося б відзначити декілька моментів. Перше: Кенія. Торгувати з Найробі - не злочин.

Кенія - одна з найрозвиненіших країн на Африканському континенті, що бере активну участь в процесі розвитку регіону. Міжнародних санкцій проти Кенії ніяких не немає - як були вони, скажімо, проти Лівії, з якою Україна має намір налагоджувати активну співпрацю аж до постачання авіатехніки.

Останнім часом Кенія виявляє підвищену цікавість до переозброєння своєї армії. Так, в 2004 р. кенійське керівництво розглядало можливість закупівлі чеських винищувачів L-159b, покликаних замінити застарілі F-5.

Тоді традиційно орієнтована на ВПК США та Великобританії країна вибрала шлях диверсифікації збройових закупівель, але 2004 р. незацікавлені в цьому військові кола Кенії змусили вище керівництво країни відмовитися від чеських літаків. Хоча на той час делегація з Найробі вже встигла відвідати Прагу і підприємство-виробник «АероВодоходи».

Виникає підозра, що і захоплення корабля піратами, і виявлення на кораблі якихось «невідповідних» танків - справа рук тих, хто незацікавлений (як і в історії з чеськими винищувачами) в збройовому бізнесі Найробі та Києва.

А як згадувалося вище, Кенія - традиційний ринок збуту озброєнь для Вашингтона і Лондона.

Друге: комісія. Даний контрольно-слідчий орган, створений за ініціативою Партії регіонів і комуністів, раптом говорить про торгівлю зброєю не з Грузією (заради чого дана комісія, власне, і створювалася), а з далекою Кенією.

Ось послухайте, як називається комісія, очолювана паном Коновалюком: Тимчасова слідча комісія Верховної Ради Україні з питань з'ясування обставин постачання до Грузії української військової техніки з метою встановлення фактів порушення законодавства Україні та норм міжнародного права.

Де ж тут Кенія, Судан і Сомалі?! Мова йде ВИНЯТКОВО про Грузію!

Далі, торгувати з Кенією не заборонено - це ми вже з'ясували. Можливо, пан Коновалюк мав на увазі щось інше?

Як-от: незрозуміло, скільки танків і що, крім танків, було на борту корабля; чому те, що було «крім», не було позначено в документах; хто санкціонував операцію; і чому вантаж ішов без належної охорони, та ще в такому місці, де захоплення відбуваються чи не щодня?

Подивимося. «В ході перевірки даного контракту було відзначено невідповідність між ціновою категорією танків однієї марки, які знаходилися на даному кораблі», - говорить Валерій Коновалюк.

Як пояснив мені депутат, малося на увазі, що ціна, за якою танки продавалися раніше, і ціна, вказана в документах на танки з «Фаїни», - різні. Пан Коновалюк також повідомив, що, окрім танків, на борту корабля знаходяться гранатомети, міномети та великокаліберні артилерійські системи БМ-21.

Очевидно, це теж відомо з документів, адже точно сказати про те, яка саме зброя знаходиться на борту корабля, можуть лише члени команди й пірати. Отже, документи є.

А що означає «цінова категорія марки танків»? Ким встановлюється ціна на продукцію? Тим, хто торгує. А хто міг вести торгівлю з Кенією? Спецекспортер - тобто підприємство, якому державою дано повноваження на торгівлю озброєннями з іноземними державами.

Якщо підприємство саме ці озброєння - в даному випадку танки - виробило, то воно саме і ціну встановлює. Хіба ні?

Тим часом, повноваженнями спецекспортера - постачальника продукції власного виробництва - серед інших володіє Харківське конструкторське машинобудівне бюро ім. Морозова (ХКБМ), лідер бронетанкової галузі України. Відповідне рішення Кабміну було ухвалене 11 липня 2007 р.

За ініціативою Мінпромополітіки підприємство отримало право на експорт продукції військового призначення власного виробництва, а також імпорт продукції військового призначення для потреб суспільного виробництва.

Повернімося до Африки. Як відомо, Африка - величезний конгломерат бідних країн, які постійно втягуються у військові конфлікти. Відповідно, не зважаючи на свою бідність, африканські країни приділяють особливу увагу підтримці боєготовності своїх армій.

Тому африканський ринок ВТС завжди був дуже перспективний. Інша справа, що він закритий. Адже в одному, скажімо, Судані, може бути до півдюжини різних армій - державні, повстанські, терористичні - й озброювати можна всіх.

Займаються цим практично всі країни Європи, починаючи з Франції та Італії. Ось далеко не повний перелік африканських країн, до яких Україна постачала зброю впродовж 2006-2007 рр.: Алжир (ракети Р-40 і Р-27, літаки Як-130), Гана (тягачі КРАЗ-6443), Єгипет (супутник Egyptsat-1), Ліберія, Нігерія (БРДМ-2, БРЕМ-1У, БТС-5Б, БТР-3UN), Уганда (МІГ-21), ЮАР.

Згідно з Регістром ООН, 2007 р. Україна поставила Кенії 77 танків Т-72 і 5 великокаліберних артилерійських систем. І 33 танки на «Фаїні» - логічне продовження постачань, початих минулого року.

До Судану - як було заявлено американським адміралом Натаном Крістенсеном - танки йти просто не могли. У накладних значиться т. зв. «кінцевий одержувач» - це Кенія. Здійснювати «закриті» постачання зброї до Судану, де в даний момент міжнародне співтовариство намагається придушити військовий конфлікт - самогубство з погляду іміджу.

Але головне не в цьому - просурмивши про так звані «незаконні» продажі, про «злочинне» озброєння країн-агресорів, ми забуваємо про основне - думати в першу чергу потрібно про вигоду вітчизняного ОПК, про його розвиток. Це цілком слушно зазначив у нашій розмові Валерій Коновалюк.

За час незалежності бронетанкова галузь українського ВПК оформилася в цілком замкнутий цикл, здатний виробляти широкий спектр сучасної важкої та легкої бронетехніки. Серед останніх розробок вітчизняних конструкторів - ОБТ (основні бойові танки) «Оплот», «Ятаган» і «Булат», принципово новий, ефективний кумулятивний динамічний захист «Ніж», комплекс активного захисту «Заслін», пристрій захисту від радіокерованих мін «Гарант».

І це далеко не повний список досягнень сучасної бронетанкової галузі України. Ось лише деякі контракти, укладені ХКБМ впродовж останніх 15 років :

Пакистан, 1997-1999: 320 танків Т-80УД (близько $640 млн)

ОАЕ, з 2002: Постачання БТР-3У «Гардієн»

М’янма, 2003-2013: Збірка 1000 БТР-3Е з бойовим модулем «Шквал»

Пакистан і Ємен, 2004: Постачання танкових тренажерів

Ємен, 2004-2005: Продаж 2 тренажерів БМП-2

Пакистан, 2002-2005: Постачання 300 моторно-трансмісійних відділень для нового пакистанського танка Al Khalid

Йорданія, з 2006: Постачання 190 башт БАУ-23, призначених для установки на модернізовані бронетранспортери йорданських ЗС (близько $3,7 млн)

Таїланд, 2007-2009: Виграний тендер на постачання 96 БТР-3 ($117 млн).

Україна є одним зі світових лідерів у бронетанковій галузі. На жаль, політиків це не обходить. Завод ім. Малишева - виробник популярних у всьому світі БТР-3 - знаходиться на межі банкрутства; його падіння з нетерпінням чекає «Росенергомаш».

Що ж вийде - якщо росіяни куплять український завод (до речі, від цього його рятує лише статус держпідприємства і особиста заборона Президента на продаж), то грузини проти Росії воювати будуть на Росією ж виробленій техніці?!

Що ж до ситуації з «Фаїною», то замість того, щоб рятувати українських моряків (чим займаються американці та росіяни), Верховна Рада, Кабмін і Секретаріат Президента обмінюються взаємними «тонкими» натяками про те, хто хотів «втюхати» танки Кенії, щоб заробити на цьому на прийдешню виборчу кампанію.

При цьому прямо звинувачувати ніхто нікого не хоче. Ось і пан Коновалюк наголосив, що, мовляв, не його це справа, а слідчих органів. А відомо, як у нас слідчі органи працюють: піди туди, не знаю, куди, принеси те, не знаю, що.

Соромно повинно бути, панове. Адже не танки за вас голосуватимуть, а люди.

Іван Рябчий, Defense Express, спеціально для 4Post.com.ua