Кому потрібні українські шахти?

Написати коментар 0
Версія для друку 

После провалу планів з продажу двох найбільших українських підприємств - «Укртелекому» і Одеського припортового заводу уряд Юлії Тимошенко взяв курс на приватизацію стратегічної галузі промисловості, що єдина залишилася у власності держави – вугільної.

У понеділок, 14 липня, міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець оголосив журналістам, що з причини низької ефективності видобутку вугілля силами держави Кабінету Міністрів не залишається нічого іншого, як виставити шахти на продаж.

Сьогодні в Україні налічується 130 шахт державної форми власності. Всі вони включені в ряд виробничих об'єднань, які у свою чергу підпорядковані Мінвуглепрому.

Це типово радянська схема управління народним господарством. Більше вона не збереглася ніде.

Природно, що в умовах ринкової економіки вона не може бути життєздатною без державної підтримки. Оскільки паралельно у формі орендних підприємств існують і шахти, що належать приватним власникам. Причому приватизовані були найпривабливіші шахти з великими запасами вугілля і хорошими умовами добування.

В результаті, 47% державних шахт здобувають 10% вугілля.

Крім того, такі шахти вимушені набувати гірничодобувного устаткування за високими ринковими цінами у приватних виробників. У той же час ціна на українське вугілля далека від загальноєвропейського рівня, незважаючи на те, що всі шахти продають своє вугілля на спеціалізованій біржі. Тобто в даний час у держави залишилися в основному шахти, які з тих або інших причин були не цікаві крупним інвесторам. Багато шахт вимагають значних капіталовкладень і обтяжені великою кредиторською заборгованістю. За оцінками Мінвуглепрому, в галузь для її подальшого функціонування має бути вкладено 3,1 млрд. гривень, а борги шахт складають 7 млрд. грн.

Проте, на думку експертів, Кабінет Міністрів все-таки може знайти покупців на окремі об'єкти.

Аналітик інвестиційної компанії Dragon-Capital Сергій Айда повідомив виданню , що інвестори можуть виявити цікавість до виробників енергетичного вугілля об'єднання «Лисичанськвугілля» (об'єм добування в 2007 році – 520 тис. тонн), «Волиньвугілля» (478 тис. тонн), а також до виробників вугілля, що коксується, наприклад до шахти «Новодзержинська» (об'єм добування в 2007 році – 76 тис. тонн) і шахті «Новопавлівська» ( у 2007 році не працювала).

Аналітики у зв'язку з планами щодо приватизації чекають активності, перш за все, від металургійних холдингів («Метінвест», ІСД, ММК імені Ілліча, «Запоріжсталь», «Донецьксталь»), від іноземних груп, що мають активи в Україні (Arcelor Mittal, Євраз), а також від енергогенеруючих компаній (ДТЕК). Всі вони зацікавлені в забезпеченні надійних постачань сировини в умовах рекордних високих цін на енергетичне вугілля, що коксується.

Также серед вірогідних покупців українських шахт Сергій Гайда назвав найбільшого чеського виробника енергетичного вугілля і вугілля, що коксується, New World Resources.

Що стосується відбору покупців, то, згідно з концепцією Мінвуглепрому, до конкурсу допускатимуться всі охочі, у тому числі і іноземні компанії. Але до всіх інвесторів пред'висуватимуться суворі приватизаційні вимоги. Це збільшення заробітної плати трудового колективу і збереження соціальної сфери, технічні переозброєння шахти, підвищення видобутку вугілля, а також створення фінансового резерву для покриття витрат, пов'язаних із закриттям шахти після виснаження її ресурсів. Але ці заходи можуть виявитися неприйнятними для інвесторів, особливо в частині збільшення видобутку вугілля.

Досвід приватизації шахт в Росії показує, що приватний капітал може придбавати шахти спеціально для того, щоб їх закрити. Так відбулося з вуглевидобуванням в Ростовській області. Це привело до гострого браку вугілля в цьому російському регіоні для теплоелектростанцій з причини дорожнечі палива з Кузбасу. Крім того, компанії, будучи зацікавленими тільки в одному виді вугілля, затоплюють шахти, в яких видобувається інше вугілля. А такі шахти, як правило, входять в одне об'єднання.

Але не тільки це може послужити перешкодою планам приватизації. Як відомо, в даний час заблокована робота Фонду державного майна, а без нього підприємства формально не можуть бути продані. На цю обставину спеціально звернув увагу Віктор Полтавець.

«Спочатку ми надали у ФДМУ 8 пропозицій з приватизації, потім 25, потім 33. Але питання приватизації до цих пір з місця не зрушило. Якщо найближчим часом не почнеться робота в даному напрямі, ми не зможемо виконати поставлені перед нами плани», – сказав міністр.

Але навіть якщо робота ФДМУ буде розблокована, перші шахти в поточному році навряд чи будуть приватизовані. До такої думки схиляються і Мінвуглепром, і інвестори.

«Враховуючи політичну ситуацію, що склалася в Україні, ми вважаємо, що продаж шахт почнеться не раніше 2009 року» - відзначив експерт Dragon-Capital Сергій Гайда.

Крім того, приватизація вугільної галузі викликає деякі заперечення усередині команди прем'єра. Як сказав народний депутат від фракції БЮТ, керівник незалежної профспілки гірників Михайло Волинець, приватизація принесе користь тільки в тому випадку, якщо буде проявлена політична воля на вищому рівні. Тоді може бути гарантоване подальше функціонування галузі.

«Інакше - відзначив Михайло Волинець – олігархи куплять шахти і зупинять їх, чим створять загрозу енергетичній безпеці країни».

Крім того, продаж шахт не можна починати без закону про особливості приватизації у вугільній галузі. А такий закон ще не прийнятий, а на порядку денному стоїть зовсім інший законопроект – про підняття престижу шахтарської праці. Проте, Михайло Волинець вважає, що є певні кола, які зацікавлені в тіньовій приватизації.

«Зі мною вже вели розмови, знаючи мою критичну позицію по відношенню до приватизації» - сказав народний депутат.

Що стосується очікуваних бюджетних надходжень, то на них теж розраховувати не можна, оскільки тільки незначна частина шахт може бути продана за високу ціну. Найцікавіше, що шляхом приватизації шахт уряд не тільки розраховує позбавити казну зайвих витрат і ще небагато заробити, але і підвищити престижність шахтарської праці. Віктор Полтавець висловив упевненість, що зміна власності на шахти позитивно позначиться на оплаті праці гірників, а це у свою чергу підвищить престижність їх праці в очах суспільства.