Тремти, скелете

Написати коментар 0
Версія для друку 

Великою міфологічною помилкою є теза про те, що жінка – це отвір, протиставляючи такий ключовий образ цілій підбірці чоловічих символів, котрі власне довкола того отвору зорганізовані.

Насправді дріб’язковість (але одночасно захищеність і поліваріантність) чоловічої сутності полягає у тому, що чоловіча природа теж тримається на отворі, тільки їх багато і вони майже напівпроникні. Чоловік – це сито. Щоби було чоловіче начало, завжди щось повинно сочитися і просочуватися. Кров, зволожене насіння, піт, сльоза. Адреналін врешті решт. Із залоз у простір тіла.

Адреналін – це те, що сприяє адаптації до змін навколо. Отже, адреналіновий викид означає не тільки різку зміну у контакті із середовищем, але й певний стан постійної непристосованості. Адреналін є реакцією на страх. Інша справа, що від різкого звуження усіх капілярів крім серцевих і мозкових можна кайфувати, як від інших чоловічих скорочень і викидів. Кайфувати хімічно, фізіологічно. Можна ж навчитися насолоджуватися тим моментом нерівноваги, коли все – до мозку, і збуджений мозок чітко керує твоїм тілом і орієнтацією так, як ніколи би від нього не сподівався.

А ще дуже важливою є здатність адреналіну гальмувати роботу шлунка і кишок. Щоби адаптуватися, щоби дістати радість відповідності свого внутрішнього темпу до миготіння несподіваних небезпечних змін, виявляється, треба відключати шлунок. Не хлібом єдиним. Чоловік повинен бути ледь голодним і ніколи не насиченим. Тоді він добрий мисливець, тоді він радісний мисливець і вдатний чоловік.

І те, що у сучасному світі методики пошуку адреналіну перетворилися на розвинену субкультурну індустрію, показує, яким ситим стала принаймні частина світу. Добрі часи настали, які не приведуть до нічого доброго. Хоча б адреналін повинен не продаватися і не купуватися. Це вже надто глибоко зайшли.

Не навиджу життя без труднощів, напруження і небезпек. Але волію, щоби вони самі приходили до мене. Пам’ятаю, щоправда, що ніколи не варто наїдатися. І милу хрестоматійну історію. У одного з найвідчайдушніших кавалерійських командирів викид адреналіну перед боєм виявлявся у ганебному тремтінні рук, підборіддя і колін. За кілька секунд до атаки він говорив зі своїм тілом: «Тремтиш, скелете?! Ти тремтів би ще більше, якби міг знати, куди я тебе зараз повезу».