Ми матом не лаємось - ми ним розмовляємо

Написати коментар 4
Версія для друку 

Нецензурна лексика існувала завжди. «Міцні» слівця прийшли до нас ще з глибокого поганства, стверджують історики. З часом деякі з них трохи втратили свою семантику, і з певним сенсом закріпилися в культурі слов'янського народу.

У ХVІІ столітті за лихослів'я людину прив'язували до ганебного стовпа і ставили тавро на лобі. Друкарське слово і зовсім строго зберігало свою невинну чистоту, поки в 1862 році французький письменник Віктор Гюго не наважився згадати «лайно» в своєму романі «Знедолені».

Лихословити в ті часи дозволяли собі дуже небагато. Сьогодні ж лайка геть втратила статус нецензурної: лаються не лише солдати та шевці, але й політики, бізнесмени, журналісти, письменники, студенти, викладачі, і навіть ви. Чи не так?

Лайка править світом?

Нецензурна лайка звучить сьогодні всюди – на вулиці, в магазині, в транспорті, з екранів телевізорів і навіть з трибуни Верховної Ради. Одних це шокує, ображає, вводить в ступор, інші – звиклися і давно перестали дивуватися. Згідно з опитуванням Українського інституту соціальних досліджень, проведеним минулого року, 43-55% українців не бентежить нецензурна лексика у фільмах та телепередачах. І лише 20% опитаних повністю відмовилися від перегляду кіно і телепрограм з триповерховими матами.

Для сучасного українця звичка розмовляти без використання нецензурних висловів стає атавізмом, вважають філологи. До цієї епідемії схильні сьогодні всі без винятку соціальні групи.

Напевно, жоден роман видатного українського письменника Юрія Андруховича не написаний без вживання «міцного» слівця. Великого любителя матюкнутись Сергія Жадана минулого року визнали кращим українським поетом. Твори класика української лайливої мови Леся Подерв'янського школярі зачитують напам'ять. Депутати, й ті балотуються до парламенту з передвиборним гаслом: «Ми змусимо цих ублюдків бути чесними». А відома українська журналістка Тетяна Коробова, що уславилася вмінням «красномовно» і своєрідно критикувати український політикум, за версією журналу «Фокус», входить до двадцятки найвпливовіших жінок країни.

Ось і виходить, що ми матом не лаємося – ми ним розмовляємо. А кому не подобається – не слухайте. Тільки у останніх вибору іноді не залишається.

Лайка - корисна для здоров'я

Чи нормально те, що нинішнє суспільство настільки просочене нецензурною лексикою, що деколи вухам діватися нікуди? І навіщо ми взагалі матюкаємося?

Звичайно, можна розкритикувати ситуацію, і сказати, що мат – це однозначно погано. Але істина, як відомо, народжується в спорі. Якщо мат існує – значить, в цьому є необхідність, вважає Оксана Ткачова, психолог, психотерапевт Українського науково-дослідного інституту соціальної, судової психіатрії і наркології. Більше того, викоренити нецензурщину, за словами експерта, практично неможливо.

«Я зовсім не говорю, що брутально лаятися – це добре, і не закликаю, щоб цим зловживали. Але нічого ненормального в тому, що людині іноді хочеться висловитись, теж немає, – говорить психотерапевт. – І ставити питання про те, що це взагалі повинно бути викорінено, напевно, було б дуже некоректно, оскільки матюки та інші брудні лайки – явище, що дійшло до нас із глибоких часів. А людство влаштоване так, що нічого просто так не зберігає. Якщо до нас доходять казки, міфи і матюки зокрема – значить, якимсь сенсом вони навантажені, якусь корисну функцію вони виконують. Тому викоренити мат неможливо».

Аналогічної точки зору дотримується і доктор філологічних наук, завідувачка відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної Академії Наук України Леся Ставицька, що презентувала в Україні словник нецензурної лексики.

«Людина агресивна за своєю природою, – говорить професор. – Її завжди буде щось не задовольняти на цьому світі, щось шокуватиме. В тій чи іншій мірі життя буде несправедливе до неї, або їй здаватиметься, що несправедливе. Вона може плакати, мовчати, ударити кулаком або топати ногами, а може і вербально висловитися».

Саме тому викоренити лайку, особливо в усному вигляді, не можна. А ось зменшити потік лайок можливо, запевняє фахівець. Для цього варто лише змінити соціально-психологічні умови життя людини.

Поки ж ми продовжуємо їздити в переповненому метро, де злі та голодні люди ходять «по головах» і грубіянять один одному в слід. Адже мат – лише швидкий спосіб позбавитися від напруги, стверджуєТкачова. У сьогоднішніх умовах побоювання викличе внутрішній стан швидше не того, хто дозволяє собі публічно вилаятися, а того, хто не здатний цього стерпіти, вважає психолог.

«Коли клієнт говорить мені, що не переносить матірну мову, для мене це привід задуматися про те, як він поводиться зі своєю внутрішньою агресією, чи може він дозволити собі ображатися, і наскільки вільно він здатний говорити «ні», – розповідає фахівець. – Мені дуже рідко доводиться зустрічати людей, які жодного разу в житті не використали подібних слів. Але найчастіше до лайки вдаються ті люди, яким важко регулювати свої почуття».

Сила лайок і полягає, напевно, в їхній багатозначності. За допомогою матюків українці здатні пояснити багато речей.

Політики теж люди

В той же час психологи виділяють і інші мотиви вживання мату. Нібито:

• за рахунок «міцного» слівця людина хоче показати свою силу (часто їх використовують люди, невпевнені в собі);

• до мату нерідко удаються ті, у кого є сексуальні відхилення (таким чином, вони знаходять вихід своєї неповноцінності);

• нецензурну лайку можна розцінювати як прояв протесту по відношенню до норм суспільства;

• і, нарешті, мат може бути просто словами-паразитами, а також ознакою недорікуватості, простого невміння вільно висловлювати свої думки.

Безумовно, що освіченіша людина, то багатший у неї словарний запас, тим легше їй викласти свої думки. Але це ще не означає, що така особа не знає матюків або ніколи ними не користується.

«Все залежить від випадку та гнучкості психологічного стану людини, – твердить Ткачова. – Чим міцніша її стратегія з подолання якихось стресових ситуацій, тим менша потреба поливати брудом оточуючих».

І якщо простій робітник дозволяє собі висловитись, то чому цього не може зробити політик? Адже вони, як відомо, теж люди, їм теж потрібно якось заспокоювати свої емоції. Буває, що відбувається це і за допомогою «сильних» слівець.

«Політика – сфера досить-таки напружена, де тиск здійснюється з усіх боків. І якщо політики не матюкатимуться хоч іноді, то через одного валитимуться або від інфаркту, або від інсульту, або від гіпертонічного кризу чи виразкової хвороби шлунку, – вважає психолог. – Внутрішня напруженість повинна кудись викидатися, якщо не вербальним способом, то тиском, наприклад».

Лесь Подерв'янський, письменник: