|
|
|

У кожної людини виникають якісь свої асоціації зі словом «цирк». Але насамперед, цирк – це мистецтво. Таке, як кіно або театр. І, як багатьом видам мистецтва, в сучасній Україні розвитку мистецтва циркового приділяється надзвичайно мало уваги.
Про життя цирку та його акторів
дізнавався у Миколи Кобзова, президента Всеукраїнської громадської організації «Цирковий Союз Кобзова».
Минулого місяця до України завітали високі гості, представники світової циркової еліти. Що їх привело сюди?
Цього року ми організували Перший Міжнародний форум циркового мистецтва. Мета – підтримка й розвиток циркового мистецтва в Україні та популяризація його в усьому світі.
Ми запросили, окрім відомих всьому світу діячів циркового мистецтва, циркові студії, дарували їм професійний реквізит: булави для жонглювання, кульки, кільця, та багато іншого, щоб було на чомусь виховувати юних артистів цирку. Це перше. Друге – обговорювались проблеми, які існують в європейському цирку, російському, українському. Це був такий своєрідний обмін інформацією, там були і режисери, й постановники шоу.
В цілому приїхало 120 людей: з Росії, Європи, Америки, навіть Пакистану (останнім ми дуже здивувалися, бо не знали, що там теж є цирк). Нам було дуже приємно, що ці люди відгукнулися й приїхали до нас. Це було для нас своєрідним самоствердженням.
В Україні у вас немає конкурентів серед приватних цирків. Напевно, це погано?
У нас в країні є державний цирк, а є приватний (останні, в основному, прокатники). І це велика проблема, тому що держава не знає, кому надати перевагу.
Так, у нас, на жаль, немає конкурентів. Наша організація, до якої входять 16 цирків, робить концерти, шоу, виховує артистів, займається фестивалями. Ми по можливості підтримуємо молодь, ветеранів, ось відкрили Союз ветеранів цирку. Для них це дуже важливо, адже якщо ти колись тримав весь зал у руках, а зараз ти нікому не потрібен, то це дуже боляче. Ми їх провідуємо, вітаємо на всі свята, допомагаємо матеріально.
Чому я сказав, що, на жаль, немає конкуренції? Тому що я би дуже хотів, щоб з’явилась ще така ж подібна організація, тоді ми, можливо, могли би об’єднатися. Я, до речі, пропонував і приватникам, і державним циркам, але ніхто не погодився. Адже це ж треба працювати, думати, щось робити, рано вставати... Ось тому в державі виділяються кошти тільки на державні цирки.
Скільки їх у нас?
Дев’ять. Девять стаціонарних та один цирк на сцені. В принципі, це нормально, що держава надає перевагу своїм циркам. Якби вона щось робила для його популяризації. Адже що це за державний цирк, якого ніхто не знає? Ось, наприклад, іноземці, які сюди приїздять, думають, що в Україні лише один цирк – «Кобзов», про існування державного вони навіть не знають.
Чому так відбувається?
Це пояснюється дуже просто. Переважна маса гостей приїздить сюди влітку, коли національний цирк закритий. А навіть ті, хто там побував, не у захваті: від його стану, запаху, внутрішнього духу.
У вас, виходить, таких проблем немає?
У мистецтві, як такому, проблеми немає. Люди працюють, стараються, заробляють престижні нагороди на різних фестивалях, нас визнають у світі за хорошу циркову школу. Із сьогоденням у нас все добре. А от із майбутнім – в нас є велика проблема. Циркові студії закриваються, а ті, що лишилися – тримаються переважно на ентузіазмі самих керівників.
В Нікополі, наприклад, де я виріс, було три студії, зараз жодної. Але ж саме зі студій зароджується справжній цирк. 90% всіх артистів в Україні – вихідці з циркових студій. Тому циркові студії для нашої держави дуже потрібні, щоб мистецтво не вимерло взагалі.
Але подібна ситуація склалась не тільки з цирковими студіями.
Так, і спортивних секцій немає, й гуртків, як було колись. В моєму рідному Будинку культури ще донедавна було 32 гуртки! Тепер його продали, дітей розігнали, зробили там нічний клуб, і все – до побачення. А скільки зламалося там майбутніх зірок, навіть страшно уявити.
На жаль, про спорт, культуру, циркове мистецтво у нас в країні всі забули. У нас всі купують будинки, землі, якісь шалено дорогі речі, а ніхто не думає про те, як виховувати націю, щоб вона потім популяризувала Україну. Ця трагедія стосується багатьох сфер нашого життя, не лише цирку.
Але ж лишилися циркові училища...
Так, вони лишилися, однак вони готують 10 номерів на рік, максимум – 15. Це не показник. В рік має випускатися 100 номерів – ось це показник. Наприклад, в Росії на рік випускається 200-300 номерів. Хоча в принципі, школи в нас однакові. Немає російської школи цирку, української. Є радянський цирк.
Радянська влада дала цирку дуже багато. Вона вклала багато сил, коштів, щоби підняти радянський цирк до світового рівня. І, до речі, радянський цирк – був найкращим у світі. Те, що робили радянські актори – було просто фантастичним. Потім, коли наші держави розділилися, слово радянський, а разом з ним авторитет, популярність, повага, перейшло до російського цирку. А українському довелося все починати з нуля. Циркові керівники помінялися, ним стали займатися зовсім випадкові люди. Сталося так, що з нього почали дуже багато брати, а нічого не давати.
От ми намагаємось потихеньку все реанімувати. На жаль, на нас не звертають уваги.
Що ви розумієте під увагою?
Зараз поясню. От, наприклад, приїхав до Києва «Росгосцирк». Яке я маю до нього відношення, досі не розумію. Але вони дали мені приз за розвиток циркового мистецтва. Я до того веду, що там помічають таких людей, хоча я до них ніякого відношення не маю. Тут же якось так до нас ставляться, нібито нас немає. Я запросив на цей форум всіх директорів стаціонарних державних цирків. Я запросив президента Державної циркової компанії України. Ніхто не прийшов.
Виходить, що в Україні бути приватним цирком абсолютно невигідно?
В Швейцарії є приватні цирки. З часом, держава може на свій розсуд надавати їм статус національних. І це означає, що цирку присудили таке звання не тому, що від державний, а тому, що він популяризує свою державу на дуже високому рівні.
В нас же статус національного може отримати лише державне підприємство. Мене дуже ображає, що людей, які намагаються щось зробити для своєї держави власними зусиллями, не помічають. І я маю на увазі не тільки себе. У людей настає розпач: або опускаються руки, або вони їдуть туди, де їх старання помітять. Є хороша пісня, пам’ятаєте? «Куда уехал цирк? Уехал он туда, где люди верят в сказку, верят в чудо...» Цирк – це ж мистецтво. І воно хоче бути там, де його потребують. Якщо воно тут нікому не треба, то воно поїде кудись в інше місце.
Треба щось змінювати в нашій державі, щоб вона повернулася обличчям до мистецтва та спорту. А то ми зараз популяризуємося в світі лише якимись політичними скандалами.
Раніше, в радянський час, у нас гастролювали зарубіжні шапіто. Чому зараз вони не їдуть в Україну?
В нас – найдешевший квиток на території всього СНД. Для чого будуть люди сюди їхати, навіть Росія чи Грузія, якщо в нас білети дешевші?
Так вони ж навіть і не намагаються!
А навіщо? Вони проаналізують, побачать, що в нас білет коштує 3 долари, а в них середній білет – 20. Який сенс?
Але ж їдуть сюди різні зірки, і в них квитки іноді по 200-300 доларів, і глядач іде!
Зірки їдуть на спонсорах, на гарантії. Це означає, що їх привозить сюди якась фірма, платить їм, знаходить спонсорів. За рахунок загальної маси концерт окупається. Цирк працює на касу, це трошки інший вид діяльності.
Ви багато своїх квитків віддаєте на безоплатній основі в школи, дитячі будинки...
Так, я навіть можу назвати цифру. 300 тисяч дітей – сиріт, інвалідів, з неповних сімей, малозабезпечених – відвідали наші цирки безкоштовно.
Але ж це вам не вигідно.
А навіщо тут шукати вигоду? Я колись прийшлов в одне рекламне агентство робити рекламу. Мені «загнули» таку суму, що я сказав: у нас немає таких грошей, ми займаємось благодійністю, от, наприклад, вчора я віддав 10 тисяч квитків. А вони кажуть - значить, у вас є така можливість. Я відповідаю: так, бо я її шукаю. У вас теж є можливість зробити мені знижку, але ж ви не робите?...
Людина, яка хоче, завжди знайде можливість зробити задумане, а та, яка не хоче – завжди знайде масу причин, щоб тільки не робити цього. Є хороший вираз: треба зробити все, що від тебе залежить, а вийде так, як вийде.
Чи приходять на ваші вистави державні діячі?
Так, приходять звичайно. Був і Литвин, і Пилипишин, і Кінах.
І як відгукуються? Позитивно?
Так. Я думаю, що в своїй справі сьогодні ми – найкращі в Україні. Ми вважаємось найкращим шапіто в СНД. В це поняття входить все: і зовнішній вигляд, і якість обслуговування, й дотримання всіх циркових традицій, введення якихось модернових речей.
Професія артиста цирку популярна?
В Україні – ні. Колись, якщо ти казав, що ти артист цирку, то на тебе дивились із захопленням. Зараз зневажливо: артист цирку? Клоун? Напевно, в нас дуже багато цирку в парламенті, тому справжнє мистецтво у людей не викликає належної поваги. Цирк в нас не вважається елітним мистецтвом, за яке треба платити гроші.
Колись я був у Франції. Там виступала якраз співачка Мілен Фармер. Найдорожчий білет на її концерт коштував 180 євро. А в цирку «Cirque du Soleil» білет коштував 250 євро. Відчуваєте різницю? І вона зробила лише 4 шоу, а цирк «Cirque du Soleil» зробив 66 шоу. Відчуваєте?
У нас же білет до цирку коштує дешевше, ніж в кіно. Напевно, такого немає ніде в світі. Як може кіно коштувати дорожче за живе мистецтво, де беруть участь живі люди, ризикуючи власним життям?
В Німеччині теж багато цирків, але на відміну від класичного французького цирку, німці роблять модерновий цирк. Джинси, шкіра, рок-музика. Класика все одно лишається класикою. В них навіть є цирк сімейного перегляду. Йому вже понад 70 років, і німці за традицією самі колись ходили маленькими туди, тепер водять дітей, онуків. У них відвідуваність зовсім інша, тому що ставлення до цирку не таке, як в нас. Наприклад, швейцарський цирк приїжджає в малесеньке містечко на 8 тисяч населення. І сім тисяч з них прийдуть на виставу. Ми навіть не їдемо в такі маленькі міста.
А чому? Я думаю, що якби приїхали, у вас теж би були аншлаги.
Розумієте, якщо прорахувати всі витрати, то вартість квитка вийде занадто дорогою. Ми їдемо, як правило, в ті міста, де можемо провести як мінімум, 3 – 5 концертів.
Треба зробити так, щоби цирк став модним. У Франції в цирк ходить в основному одна молодь. А в нас укорінилося, що це розвага для дітей і все.
Але ж ви в своїх програмах теж не завжди дотримуєтесь стовідсоткової класики?
Так. Ми обов’язково один-два номери вводимо модернових, нестандартних. І нехай навіть вони вибиваються з програми, виглядають інакше, але вони запам’ятовуються.
Українці виявились дуже консервативним народом. Ми вважаємо Старий Світ – Європу – страшно консервативним, але Україна переплюнула.
Ось, наприклад, подивіться на музику: в нас, окрім попси, нічого немає. Навіть якщо рок – то опопсований. Ми так звикли і живемо. А треба починати міняти своє мислення. Треба починати любити не те, що люблять всі, а те, що подобається тобі.
Ми боїмося від цього позбавитись, боїмося самі себе. Боїмося зробити неправильний крок, але ж такі кроки ведуть до розвитку. Якщо ти робиш неправильний крок – це означає, що ти хоч щось робиш. Не помиляється той, хто нічого не робить. Наш менталітет такий, що нехай за нас хтось щось зробить, а ми його за це або осудимо, або підтримаємо. Різниця лише в тому, що осуджувати ми любимо дуже голосно, дружно, так, щоб всі почули. А от підтримаємо тихесенько, про себе скажемо «дякую» і все.
Ми зможемо виправити помилки лише тоді, коли їх визнаємо.
|
Головний редактор: Наталка Міходуй | E-mail редакції:4post.ua@gmail.com
©2007-2008, 4post.com.ua Передрук матеріалів тільки за умови посилання на 4post.com.ua |
weblog.com.ua
|