Грузія, паралельна війні
04 вересня 2008, 13:30
Алла ЧЕРДИНЦЕВА
Написати коментар
0
Версія для друку
- Виставка робіт двох знаних грузинських фотохудожників, Іраклія Дзнеладзе та Аміко Кавтарадзе, - це наше свідоцтво про підтримку з боку київської інтелігенції Грузії, - відкриваючи експозицію «Паралельні ілюзії», директор столичної галереї «РА-Фото» Андрій Триліський помітно хвилювався.
Судячи з того, як енергійно аплодувала хазяїнові «РА» публіка на відкритті, та як потім засипала запитаннями фотохудожника з Батумі Аміко Кавтарадзе (Іраклій Дзнеладзе, друга юна мегазірка художнього фото Грузії, до столиці України не доїхав), у Києві - чимало щирих однодумців «РА» та симпатиків Грузії.
- Не люблю пафосу. Але ж я насправді пишаюся тим, що саме в нашій галереї й саме зараз, коли у Грузії у розпалі військовий конфлікт, експонуєтся цей «грузинський» арт-проект, - вже спокійніше згодом пояснив п.Триліський мені. – Над организацією виставки ми працювали впродовж як мінімум чотирьох місяців. І хоча цей проект не містить репортажних, «військових» фото, завдяки «Паралельним ілюзіям» я та всі мої однодумці, що групуються навколо «РА», відтепер маємо подвійну честь – представити відомих грузинських фотохудожників та висловити власну громадянську позицію. Так, ми всі дуже вболіваємо за Грузію.
- Чи складно було транспортувати фотороботи з Грузії до України? Аде ж війна...
- На щастя, це світлини. Надрукували їх безпосередньо у Києві.
Експозиція «Паралельні ілюзії» налічує 30 художніх фото. Серед 15-ти робіт Аміко Кавтарадзе – переважно, фантасмагорійних, барочних портретів, - особливо вирізняється «Діонисій – бог грузинів», де юний грузинський красень й насправді зображує бога вина.
«Діоніс – не грузинский бог, - сором’язливо посміхнувся, коментуючи роботу, Аміко. – Просто для грузин радість життя – дуже близька тема». - Та я не люблю казати про свої фото. Переважно, натхнення мені надають міфи, грузинські казки, легенди...
- Про Діоніса, напевне? А деякі інші ваші світлини (наприклад, «Портрет художника», де замість обличчя в художника – мольберт) і взагалі схожі на авангардове німецьке фото 1920-х років...
- Бачите ось цю фотографію? (Швидким рухом вказує на роботу Іраклія Дзнеладзе «Закрий мені очі назавжди», героїнею якої є стара жінка, що помирає). Це – не «постановка», а справжня грузинська сільська бабуся перед смертю. Іраклій – філософ, його фото – філософія, що міститься у довколишньому житті. А от я не люблю філософствувати.
Повірити, що за інтелигентською сором’язливістю хлопця та дещо чепурною зовнішністю ховається найепатажніший, як пояснили у «РА», митець Батумі, якого за його витівки знає (і любить) все грузинське місто, мені дуже важко.
Проте довелося. Коли у розмові з відвідувачами пан Кавтарадзе, лукаво посміхаючись, починає, як на власне, відзиватися на ім’я та прізвище - свого колеги.
- Іраклію, я у захопленні від ваших фото, - каже Аміко поціновувачка мистецтва.
- Дякую, мені дуже приємно.
- Аміко, а ваші витівки насправді так відомі всьому Батумі? – ввічливо питає гість галереї – студент.
- Дякую. Мене дійсно знає дуже багато людей.
- Скажіть, а ви Аміко Кавтарадзе чи Іраклій Дзнеладзе? Грузинські імена та прізвища так легко сплутати...
- Ну-у, - тут геній художнього фото, нарешті, дещо розгубився. А вже остаточно посуворішав, тільки-но розмова перекинулася на війну у Грузії. - Вам не моторошно було їхати з Грузії, коли в країні такий непевний стан?
- Саме тому мій колега Іраклій й не зміг бути у Києві. Зараз слідкую за новинами та намагаюся зберігати спокій, - облишивши бешкетувати, батумець вмить ніби подорослішав.
- Що зараз насправді відбувається у Грузії?
- (Майже пошепки). Там дуже напружена ситуація. Війна розпочалася не 8 серпня 2008 – вона триває вже дуже давно. Відтоді, як Росія на Кавказі та у Східній Європі. Осетія – це лише привід для Росії воювати з тими країнами, які хочуть бути не з нею, а із Заходом. Ось в чому правда...
- Який жаль! Така гарна країна ця Грузія, таке, бачу, в вас гарне не тільки народне, а й сучасне мистецтво. І от – війна! – долучається до розмови ще одна глядачка, гостя галереї. – Дай Бог, щоб був мир.
- Дякую, - Аміко справді розчулений. - Дай Боже...