Ерго сум...

Написати коментар 0
Версія для друку 

Ніколи не був членом будь-якої партії. Навіть найсимпатичнішої. Передовсім, мабуть, через довіру до латини, дякуючи якій потім не потрібно було дев’ятдесяти відсотків усіх шкільних гуманітарних знань, щоби розуміти всякі такі штуки, котрі свідчать про ерудицію чи „начитаність” (просто треба зробити морфемний розбір будь-якого слова, і все стає цілком прозоро). А ще завдяки надмірному читанню словника іншомовних слів (що, властиво, значить партія, що ще за частина).

Ну, і найголовніше – в мене ніколи не було таких групових інтересів, які хтось міг би захищати. Все, що я хочу, вміщається у певний тримірний простір. Або цього хочу лише я. Або я хочу чогось такого, що мали би хотіти всі люди, а не окремі їх частини. Або те, що я хотів би ще з якоюсь класовою групою, не може захищати жодна легальна партія.

Так я залишався позапартійним, а партії усіх спрямувань вдало обходилися без „вираження і захисту” моїх інтересів. (Була, правда, ідея очолити лесбіянок, але засумнівався, що природність їх ідеалів допустить користатися бонзі тим, що належить партії).

І було зовсім непогано. Якби не одне думка про якусь суспільну незаангажованість, яка в українському характері рівносильна хіба що прагненню абсолютної ігнорації всіх суспільних інституцій.

Тож від певного часу я з надією почав відслідковувати загальнодержавну тенденцію до обмеження прав курців. Мало того, що ця проблема нарешті дійсно безпосередньо загрожує моїм інтересам якнайбільше курити у публічних місцях, незважаючи на тих, хто не курить (зрештою, вони могли би менше відвідувати так звані публічні місця). Ще й уявив, як відчую себе партією з такими самими курцями, які об’єднаються у героїчний і гуманістичний рух за спільні інтереси.

Може б і дочекався до чогось організованого, якби не почав вивчати революційний досвід братніх народів. Виявилося, що кожен народ борониться точнісінько так, як належиться саме цим народам.

Отож. Греків і балканців ніхто навіть не сміє турбувати. Їх керівники уміють приймати ідеальні постанови – у них реальні бажання народу формулюються у вигляді гарних законів. Італійці після заборони куріння у ресторанах перестали туди ходити. Бо нащо, можна і вдома. Тож згодом правила мусили переглянути. Досконалі німці так добре провітрюють свої публічні місця, що диму там взагалі не чути. Але треба, то зробили. Скляні несуцільні ширми ділять заклади на дві частини за інтересами і потребами, витяжка одна, дисципліна цілковита, гідність усіх збережена. Скандинави виходять з барів надвір, довго і повільно курять, врешті збираються цілі товариства, які вже забувають про сам бар. Ірландці натомість вигадали свій метод. Оскільки бари приватні, оскільки на приватній території курити ніхто не боронить, вони під вечір просто оголошують бар закритим. Вважається, що тут відбувається домашнє свято. Заходити може кожен, хто згідний, що на цій вечірці курять. Прекрасні французи вкотре здивували світ, вийшовши минулого тижня на антиантикурильні демонстрації. Свобода, рівність і т д. („націю, котра виробляє 400 сортів сиру, здолати неможливо”)...

І власне цей порівняльний аналіз переконав мене в тому, що далі залишуся безпартійним. Бо все залежить від національного характеру. І партії, яка би захищала мої інтереси, не скоро буде (скоро не буде, не буде скоро, буде не скоро). Аж така широка коаліція попросту неможлива. Хтось буде никатися з папіросою в рукаві. Хтось відмовиться від куріння, бо так є. Хтось буде курити відкрито, бо їм положено. Хтось буде арештований за куріння, бо він попав і йому капєц. Знайдуться способи непомітного куріння. Виробляться технології пільг і окремих судових рішень. Тюрми будуть переповнені тими, хто цього всього не знав, але курив. Будуть заходити на перекур до знайомих барменів або з вагомими курцями. Буде все, крім партії захисту моїх інтересів.