Сага брендів

Написати коментар 0
Версія для друку 

Проблема літератури полягає в тому, що ті речі, про які слід говорити, є дуже простими. І їх дуже мало. Натомість безконечними є різноманітні комбінації деталей, дрібних виявів і проявів тих кількох найголовніших речей, з яких, незважаючи на іншість дрібниць, складається кожне людське життя.

Тож проблема літератури полягає у неможливості сказати щось інше поза тими речами, про які неможливо не сказати, бо лише вони чогось варті. Безконечна інакшість літератури уможливлюється дуже особистою підбіркою дрібних виявів одного і того ж єдино важливого.

Днями я прочитав роман молодої письменниці, який вибудуваний на досить сумнівному з першого погляду прийомі. Власне ці всі неповторні деталі і дрібниці виступають у її романі у вигляді справжніх реєстрів різноманітних світових брендів, які присутні як головний персонаж у кожній сцені роману (правду кажучи, книжка трохи застаріла, тепер більшість українців знає значно більше) . Скажімо, знімати з чоловіка труси від Кевіна Кляйна, хотіти бути схожою на когось із персонажів серіалу «Секс і місто» або Емілі Вотсон у фільмі «Ламаючи хвилю», кохатися при телевізорі, який в той час показує «Тельму і Луїзу», після оргазму поговорити про «Клан», потім помити одне одному тіла гелем «Гарніє» немов у рекламі парфумів «Діор», відтак чоловік просить зробити пудинг «Доктор Откер», а вона тим часом викурює останній вінстон-лайт з його пачки..
Спочатку все це видавалося мені якимось смішним. Безпомічно дитинним, порожньо-здеорієнтованим. У кращому разі – іронічно-пародійним. Але потім почав собі пригадувати власні історії. І зауважив, що з багатьох сцен і ситуацій у пам’яті не залишилося ні звуків, ні слів, ні жестів, ні ліній, ні освітлення, ні відчуттів. Іноді не можу відновити навіть лиць. Чомусь запам’яталися предмети і їх запахи. Іноді саме пригадуванням якихось предметів вдавалося хоч якось реставрувати уроки приспаного досвіду.

Ця гра мене захопила, і я почав згадувати трохи дальше. Не самі речі, а саме бренди, які супроводжували. Болгарські сигарети «ВТ», «Стюардеса», «Ту-134», «Родопі», «Шипка», «Інтер», львівські «Фільтр», «Орбіта», потім «Львів», «Столичні», «Космос», ще «Ватра» і «Гуцульські», київські «Ювілейні», московські «Ява» і «Ява 100», «Дукат», «Пегас», «Герцеговина Флор», молдавські «Флуераш», «Діана», вино «Яблучне», «Рубін», «Бича кров», бренді «Пліска» і «Слинчев бряг», настійка «Горіхова» і коктейль «Диско», зубна паста «Мері» і «Поморін», одеколони «Шипр», «Табак», «Саша», парфуми «Ландиш» і «Красная Москва», андрутові цукерки «Факел», автобуси «ПАЗ», транзистори «Спідола», лижі «Карпати», фірма «Мелодія», тахта «Смерічка», «іздєлія номер два», карети швидкої допомоги «Волга-21»... Цього досить, цього навіть забагато. Я так щемко відчув себе хлопчиком сімдесятих, що побачив мерехтіння всіх тодішніх квартир, кухонь, вулиць, класів, лікарень, магазинів, кафе, їдалень, парків, автобусів, стадіонів і дискотек.

І повірив, що прийомом з прочитаного роману можна розповісти своїм ровесникам дуже багато про тих кілька речей, про які не сказати неможливо, бо крім них нема про що говорити.