Рауль Чілачава: «Україна, звичайно, не Грузія й з нею не можуть так нахабно вчинити»

Написати коментар 3
Версія для друку 

Рауль Чілачава – посол України в Латвії, грузинський письменник, український дипломат. Людина, яка змушена відповідати на запитання про те, що відбувається сьогодні в Грузії, де він народився та виріс, та в Україні, де з’явились на світ та живуть сьогодні його сини.

зателефонував панові послу та довідався його думку з приводу війни в Грузії. Рауль Шалвович попередив нас відразу, що, на жаль, зважаючи на статус, він обмежений у своїх відповідях. Однак люб’язно погодився на розмову.

Чи можна вважати заяву Дмітрія Мєдвєдєва про «припинення операції з примусу Грузії до миру» кінцем війни?

Я хотів би вірити в це. Але, виходячи з усіх тих дій, які Росія чинила протягом останніх років по відношенню й до Грузії, й до інших країн, маю певні сумніви, на жаль. Хотілося б вірити.

Які наслідки може мати заява Саакашвілі про вихід Грузії з СНД? Чи не розпалить це війну по-новому?

Я думаю, це суверенне право Грузії знаходитись чи в СНД, чи в якомусь іншому альянсі. В нормальних демократичних умовах, я не думаю, що це є причиною війни. А коли просто шукають причини, то нею може стати будь що, наприклад, що в тебе не такі очі, ніс, колір шкіри чи ще щось. Грузія давно заявляла, що полишає СНД, але з різних міркувань, можливо, через те, що не хотіла ускладнювати ситуацію, і, сподіваючись на краще, просто утримувалась від цього. А зараз, мабуть, настав час. Не піддається нормальній логіці те, що одна країна, член організації, починає бомбити іншу країну, теж члена цієї організації. Де ж тоді солідарність, спільність інтересів, захист? І взагалі, який принцип тоді може утримати країну-жертву в тій організації?

Як ви гадаєте, кому взагалі була потрібна ця війна?

Я думаю, нікому не потрібна була ця війна. Я в цьому глибоко переконаний. Це не є війною ні Грузії, ні осетинського народу. Світ сьогодні бачить, яка склалася ситуація. Тут я не буду робити коментарі, я все ж таки посол України в Латвії й виходжу з позиції нашої країни – в даному випадку маю на увазі Україну.

Закликаю обидві сторони повернутися до статус кво й вирішувати питання далі мирним шляхом. Я можу сьогодні говорити з емоційної точки зору, оскільки моє рідне місто окуповане російськими військами. Мені важко бути об’єктивним, але разом з тим, я не можу зрозуміти, як Росія, яка переважає Грузію в десятки, сотні разів своєю міццю військовою й кількістю озброєння й так далі, підняла руку на православну Грузію, яка була її союзницею й спільницею у всі часи... У нас прекрасна історія співіснування, культурна спорідненість, духовна. Я, наприклад, ніяк не можу звикнути до думки, що Росія сьогодні бомбить мирне населення Грузії. Це просто якийсь кошмарний сон.

Грузія – унікальне місце, де тисячами років уживалися разом різні національності. Якось же раніше їх співіснування вирішувалося?

Ви знаєте, я не хотів би сьогодні хизуватися тим, що Грузія – унікальна країна. Але маємо тисячі й тисячі прикладів щодо толерантності, релігійної й національної терпимості.

Наприклад, Грузія – чи не єдина країна в світі, де не було жодних погромів, наприклад, єврейського населення.

У Тбілісі, наприклад, на одній площі стоять чотири культових споруди різних конфесій: православний храм, мечеть, синагога та вірменська церква. Там з одного боку мулла править службу, а з іншого б’ють дзвони, з третього раввин молиться... Все завжди було нормально.

Так є і навіть сьогодні, коли бомблять. В Грузії немає русофобії, ксенофобії. Бо люди вміють розрізняти наміри політиків від намірів народу. Народ тут не до чого. Я вважаю, і завжди це підкреслював, що якби грузинам, абхазцям, осетинам дали можливість сісти й поговорити, розібратися між собою, то ці питання давним-давно були б вирішені. Мирним шляхом. А коли їм нав’язують дружбу за допомогою танків, то вона не дуже виходить. Це дуже прикро.

Я читаю, дивлюся, слухаю, як весь світ сьогодні солідарний з Грузією, що вона потерпає через своє бажання мати соборну країну. Грузія не засіхає на чужі території.

Понад 100 тисяч мешканців розбомленого Горі вчора залишили місто. Напевно, кількість біженців зростатиме. Де вони шукатимуть прихистку в першу чергу? Багато їх звертатиметься до подомогу в Україну?

Я тривалий час працював у департаменті зі справ національностей і міграцій, який займався й питаннями біженців у тому числі. Працював якраз у тих роках, коли перша хвиля грузинських біженців з’явилися в Україні. Я добре знаю цю ситуацію.

Грузія має своїх внутрішніх біженців понад 300 тисяч.

Сьогодні вже є біженці з самої Грузії, але їм нікуди діватися. Грузія блокована з усіх усюд. По периметру Кавказу – кордон з Росією, з Чорного моря стоять російські кораблі. Вони заблокували вихід на море. Людям залишається тікати хіба що у Туреччину. Або повітряним шляхом куди-небудь, якщо не розбомбили остаточно тбіліський аеропорт.

Для людей це катастрофа. Це якась гуманітарна катастрофа. Люди тікають від вогню й не знають, куди. Ось я дивлюсь зараз телевізор (розмова велась увечері 12 серпня – ), в Тбілісі збирається величезний мітинг на підтримку керівництва країни, та грузинського президента.

Грузинський президент мав проблему – свою опозицію, але ці питання сьогодні зняті.

Бо йдеться про цілісність й єдність народу. Тут немає місця для внутрішніх розборок. Грузинський народ сьогодні єдиний.

Як ви вважаєте, наскільки війна може повпливати на політичну кар’єру Саакашвілі?

Це все залежить від подальшого розвитку подій. Ми знаємо, що великі держави впливали на долі керівників маленьких держав і в цьому сенсі може статися компроміс, який вплине на долю Саакашвілі. А може, все станеться навпаки й він стане героєм. Все залежить від розвитку ситуації, від того, наскільки мудрими будуть його дії та наскільки світове співтовариство й, перш за все, світові лідери, його підтримають.

Як Прибалтика оцінює ситуацію?

Вчора були мітинги на підтримку Грузії. Учасники демонстрації підходили до грузинського посольства на знак солідарності, потім йшли до російського – на знак протесту. На жаль, латиське суспільство двообщинне, як то кажуть, тобто, тут є велика російська община, яка, звичайно, підтримує дії Росії й засуджує Грузію. Але етнічна нація однозначно підтримує Грузію.

Україна має в своєму складі Крим, Закарпаття, тобто, території, де живуть інші нації та народності, й вони, так чи інакше, теж можуть претендувати на автономію. Наскільки для нас є реальним грузинський сценарій? Не дай, Боже, звичайно.

Не дай Боже! Ви знаєте, ми всі під Богом ходимо й ніхто не застрахований від несподіванок. Тому я вважаю, що Україна повинна зробити максимум висновків для себе і застерегти від подібного сценарію. Україна, звичайно, не Грузія й з нею не можуть так нахабно вчинити. Але іскорка в Україні може стати початком великого полум’я, яке потім загасити буде неможливо. Я думаю, це розуміють всі, але процес залякування України, безперечно, йде. І навіть те, що відбувається сьогодні в Грузії, може бути показовою акцією для України. Тому Україна має бути дуже обережною, пильною й захищати свої національні інтереси усіма можливими засобами. Мирними, звичайно.