Віктор Ющенко як остання надія Москви

06 вересня 2008, 15:25
Олександр МИХЕЛЬСОН

Написати коментар 10
Версія для друку 

Чотирнадцять років тому в Україні, хто пам'ятає, вперше і востаннє за час Незалежності сформувалась проросійська влада. Так, принаймні, воно було сприйнято більшістю населення самої держави і більшістю спостерігачів за кордоном.

Ідеться, звісно ж, про позачергові президентські вибори 1994 року, на яких перемогу отримав позиціонований як абсолютно проросійський політик екс-прем'єр України Леонід Кучма.

...Після буремних подій 2004 року українці стали швидко забувати, що за десятиліття до того події були не менш буремними. Нинішня молодь вже вважає, що розкол країни та перманентна політична криза почались саме з «Помаранчевої революції».

Насправді ж крайнощі полярних поглядів на майбутнє держави, уособлених у двох Леонідах - Кравчукові та Кучмі - були ніяк не меншими, аніж під час суперництва двох Вікторів - Януковича та Ющенка.

Наприклад, у другому турі 21 листопада року нуль четвертого за Віктора Януковича, згідно з офіційними даними, в Донецькій області проголосувало більше 96 % виборців. За Віктора Ющенко близько 93,5 % голосувало у Львівській та Тернопільській областях.

Під час повторного другого туру Львівщина та Тернопільщина, навпаки, дали Ющенкові по 96 %, Донецьк же своєму вірному синові - 93,54 %.

А ось вам дані, отримані десятьма з гаком роками раніше (другий тур):

- За Леоніда Кравчука - від майже 94 до майже 95 % голосів дають Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області.

- За Леоніда Кучму - 88 % дає Луганська область.

Тільки дніпропетровське походження стає причиною порівняно скромного результату Леоніда Даниловича в Донецькій області - «всього» 79 %. Зате в Криму в 1994 р. кандидат Кучма отримує без малого 90 %. А в славному місті Севастополь - практично 92 %.

Навіть Віктор Янукович через десять років отримає там дещо менший показник; утім, у Криму за ці десять років стане дещо більше кримських татар...

В цілому ж, як бачимо, протистояння-94 було нічим не згірше за протистояння-04. Символом доби, пригадується, були розповіді про те, що у Львові з нагоди перемоги Леоніда Кучми роздають траурні пов'язки по українській Незалежності...

І ось тут ми приходимо до головного: до відмінностей між цими, начебто такими подібними, протистояннями.

Тому що у виборах-2004 свою роль вперше відіграв Центр країни. І ця роль, здається, зовсім не була передбачена тими, хто розраховував на повторення сценарію-1994.

Київ як був, так і лишився на 70 % російськомовним, містом пасіонарних студентів, високої бюрократії та - найбільше - вчорашніх селянських синів. Проте 1994 «націоналісту» Кравчуку столиця дає менше 60 %. 2004-го «націоналіст» Ющенко, у другому турі на вершині потужності спрямованої проти нього державної машини, отримує вже майже 75 % (і більше 78 % під час переголосування).

Київська область дала Кравчуку 58,3 %. Ющенку - знов-таки, в другому турі 21 листопада! - 76,3 %.

«Регіони, які підтримали Леоніда Кучму, пізніше голосували за Віктора Януковича» - пишуть невідомі автори сторінки про українські вибори-1994 в російській Вікіпедії. - «лише Сумська, Чернігівська, Полтавська та Кіровоградська області стали винятком».

В реальності саме це «лише» і обернулося поразкою Віктора Януковича. Адже не лише в чотирьох областях справа, а в загальному зміщенні суспільних настроїв за десять років.

І не просто в кількісному вимірі. Згадаймо, що Леонід Кучма чотирнадцять років тому користувався тотальною підтримкою російських ЗМІ, однак практично не мав доступу до загальноукраїнських телеканалів. Це не компенсувалось навіть підконтрольним такому собі Олександру Волкову телеканалом «Гравіс».

Натомість Віктор Ющенко десять років потому не мав доступу ні до вітчизняного, ні до російського екрану. А останній, між тим, мав у 2004 році не набагато менше значення, аніж в 1994. І таке становище тим більше не компенсувалось підконтрольним Петрові Порошенко 5 каналом.

Однак іншими виявились українці. І саме це привело до влади Віктора Ющенка.

І сьогодні Юлія Тимошенко, інтуїтивно намагаючись грати за сценарієм Леоніда Кучми 1994 року, тим не менше, не може дозволити собі агітаційних виступів на російському телебаченні чи вимоги державного статусу для російської мови.

Натомість Віктор Янукович, який може це собі дозволити, все більше нагадує Петра Симоненка тих часів. В плані перспективності так точно.

Історія, до речі, ще оцінить об'єктивну роль у всьому цьому того ж Кучми. Можливо, він і розумів країну як вручений йому завод - але саме за Кучми патріотизм заводського колективу, як було показано вище, поступово завоював нові позиції.

Однак сьогодні досі триває (завершується?) та дія драми, що почалася 2004-го року. І виглядає на те, що головною загрозою широким масам українських патріотів є... правильно, вузькі кола «патріотів» надмірних.

Те, що за Президента Ющенка народ сильно розчарувався в ньому - не біда. Набагато гірше те, що народ розчаровується і в численних проголошених ним пріоритетах. Як виглядає захист мови, історії, західного вибору у виконанні чинного Президента та його оточення - бачить кожен.

Якщо ж станеться будь-який різкий крок, на кшталт того, про підготовку якого сьогодні ходять чутки - це буде трагедією в першу чергу не для Ющенка, а для тих ідеалів, які він публічно сповідує.

Так Михаїл Саакашвілі 7 серпня зробив більше для зростання на пострадянському просторі проросійських настроїв, аніж увесь Кремль за весь час після розпаду СРСР.

Україні криваві кавказькі сценарії поки що, на щастя, не загрожують. Однак у широкому сенсі наш Президент має шанси вчинити перед своєю країною не менший злочин, аніж грузинський - перед своєю.