План «Ющенко-2010»: на старті

Написати коментар 12
Версія для друку 

Історія взаємин Ющенка і Тимошенко, які утримують статус топ-політиків вже майже десятиріччя, знала різні часи. Ці двоє недовго, проте із значним завзяттям, пропрацювали в уряді за часів прем’єрства Віктора Ющенка у 2000 році, утворивши ефективний реформаторський тандем серед корупційно-репресивної системи Леоніда Кучми. Потім їхні дороги на деякий час розійшлися, коли вона опинилася у Лук’янівському СІЗО, а його, позбавленого її підтримки, Верховна Рада відправила у відставку.

Потім були вибори 2002 року, коли „Наша Україна” та щойно сформований Блок Юлії Тимошенко разом отримали фантастичний як на той час результат – понад 32% голосів. У 2004-му, за загальним визнанням, підтримка Тимошенко багато в чому визначила перемогу Ющенка у виснажливих президентських перегонах. У вересні 2005-го він відправив її перший уряд у відставку, а вона через три місяці зробила те саме з урядом Юрія Єханурова.

Відносини цих двох то теплішали, то переживали період тривалих заморозків, але, парадоксально, вони завжди потребували один одного. Не завжди в якості союзника, або навіть спаринг-партнера. Ці відносини нагадували не стільки європейську політику, скільки стосунки в дусі китайських інь і янь.

В цих відносинах з кожним роком ставало все менше емоцій, а все більше розрахунку і прагматизму. Врешті, нічого іншого їм не залишалось. Оскільки виборець і Ющенка, і Тимошенко довгий час був той самий – тільки на мітинги носив різні кольори – обіцянки і програми їх часто були схожими як близнюки. Проте все почало швидко змінюватися, коли вона вдруге зайняла високу сіру будівлю на Грушевського.

Злива соціальних виплат зробила для Тимошенко можливим те, що раніше не вдавалося обом: завоювати симпатії електорату Півдня і Сходу. За даними закритого дослідження Інституту соціології, проведеного у січні, рейтинг прем’єра вперше випередив аналогічний показник Віктора Януковича, а відставання самого Ющенка стало просто катастрофічним.

Не дивно, що саме ця обставина стала причиною різкого загострення, яке вилилося у блокування Верховної Ради і „холодну війну” між Секретаріатом Президента і Кабміном. Ключовим питанням конфлікту, що постало після дострокових виборів до ВР, стала наступна президентська кампанія. А точніше, проблеми з реалізацією плану „Ющенко-2010”.

Як відомо, вся конфігурація влади зазнала великих змін, що стало наслідком перемоги союзників по новій коаліції – БЮТ і НУНС. Влада т. зв. „антикризової коаліції” виявилась напрочуд нестійкою, один з її учасників (СПУ) взагалі опинилася поза стінами ВР, головна рушійна сила (ПР) як зазнала втрат по числу депутатів, так і продемонструвала повну неготовність до перебування в опозиції. Про це свідчать спорадичні і часто безсистемні дії „регіоналів”, що почасти зводяться до двох тем: блокування ВР і діяльності т.зв. „тіньового уряду”.

Причому діяльність нинішньої опозиції, на думку багатьох експертів, фактично копіює дії опозиційних фракцій у Верховній Раді V скликання (зрив засідань лише найочевидніший із них). У найбільш програшній ситуації, окрім опозиції, опинився спікер Арсеній Яценюк, оскільки його обрання стало наслідком складного компромісу і було здійснено лише завдяки вольовій підтримці Тимошенко та Секретаріату Президента.

Таким чином, з початку своєї роботи у кріслі спікера, виглядаючи більш ніж залежним політичним гравцем, голова ВР поки що доводить свою неспроможність бути координатором такого складного конгломерату як Рада VI скликання. Більше того, потужні сили, які лобіювали Яценюка, так само залишаються у програшній ситуації, оскільки саме вони виступають гарантами його подальшого перебування на цій посаді. До числа останніх відносяться такі відомі прізвища, як Віктор Пінчук та Катерина Ющенко.

При цьому Президент задіяв стосовно свого колишнього фаворита превентивні заходи, аби убезпечити себе від повторення „прецеденту Вольдемара” (у 2002 році Володимир Литвин був обраний головою Верховної Ради за жорсткого тиску на депутатів з боку Леоніда Кучми, проте вже досить скоро Кучма публічно описав його роботу широковідомим анекдотом про Вовочку, який на війні підносив патрони, «а солдати йому казали – гут, Вальдемар, гут!»).

Аналогічна історія могла трапитися і з новим головою ВР, якого складний розподіл сил у Раді просто змушував прислухатися до думки двох найбільших фракцій – ПР і БЮТ. Для Ющенка спроби Яценюка розіграти свій сценарій не залишилися непоміченими, тому він вустами вірного Ігоря Криля і озвучив тезу про можливу відставку спікера, яку начебто готові були підтримати союзники НУНС по коаліції.

Проблеми, як свідчать джерела у парламенті, з частиною депутатів БЮТ у спікера таки були – а саме, з групою Богдана Губського. Сталося це через підтримку Яценюком законопроекту про скасування чинної системи держзакупівель. Проте займатися питанням відставки спікера, тим більше без санкції голови Ради Блоку БЮТ, Губський, звісно, не міг. Натомість Ющенко з кожним днем все більше втрачає віру у здатності Яценюка виправдати видані йому аванси.

Разом зі спікером, у тартари котиться й рейтинг самої Ради. Найбільше від цього виграє Президент та уряд. Це має просте пояснення: на тлі бездіяльності і чвар, з якими міцно асоціюється парламент, Ющенко та Кабмін виглядають чи не єдиними легітимними і головне – працюючими інституціями.

Це, у свою чергу, посилює і без того непросту внутрішню конкуренцію між союзниками по коаліції. Основними конкурентами стали не влада і опозиція, а Секретаріат Президента і Кабінет Міністрів. Причому часто виглядає так, що окрім усього, СП взявся ще й координувати свої дії з парламентською опозицією.

Підтвердженням цього є те, що інформаційні „наїзди” на уряд з боку чиновників СП, РНБОУ відбуваються синхронно з діями керівництва ПР. Це стосується і закидів на адресу компенсаційних виплат „Ощадбанком”, і можливості дострокових виборів до ВР. Тут речники Ющенка і Януковича працюють практично в унісон. Згадати хоча б закиди на адресу уряду заступника секретаря РНБО Андрія Пишного і симетричну реакцію Ганни Герман. Цікаво, що віднедавна до таких дій почав долучатися і Блок Володимира Литвина. Тенденція, як-ніяк.

Між тим, зрив роботи Верховної Ради „регіоналами” об’єктивно грає на руку прибічникам „широкої” коаліції всередині президентського табору. Для завершення реалізації плану на розвал коаліції БЮТ-НУНС потрібно протримати її в недієздатному стані ще принаймні тижнів зо два.

Адже метою такого плану є не розпуск парламенту, а доведення неефективності нинішньої коаліції. І в СП, і в ПР прекрасно усвідомлюють, що в разі дострокових виборів найбільший електоральний врожай спостерігатиметься у БЮТ, а найбільших втрат зазнає блок НУНС як найбільш очевидний поплічник курсу Президента.

За таких умов можливими цілями для Ющенка можуть бути два сценарії. По-перше, він буде зацікавлений тримати ВР заблокованою і надалі, з тим, аби, звинувативши коаліцію в бездіяльності, перейти до формування т. зв. „розширеної коаліції” за участю фракцій Партії регіонів, Блоку Литвина та НУНС (принаймні, більшої її частини). По-друге, Президент може зберігати нинішню коаліцію протягом 6-12 місяців з тим, аби внаслідок зриву роботи ВР зірвати роботу Кабміну та, добившись падіння рейтингу Тимошенко, відправити її уряд у відставку.

У першому випадку, відставка Кабміну можлива вже у березні 2008 року. У другому – це може статися восени-взимку 2008 року на тлі традиційних для цього періоду комунальних проблем.

При цьому важливим стримуючим чинником для Президента залишається проведення Бухарестського самміту НАТО 2-4 квітня ц.р. Оскільки євроатлантична інтеграція віднесена Ющенком до числа пріоритетних завдань на цей рік, очевидно, що розвал чинної коаліції та утворення „розширеної” з Партією регіонів після її антинатовського шабашу у ВР робить це завдання для Президента вкрай проблемним.

У тактичному плані вже стала очевидною тенденція до копіювання Секретаріатом найбільш виграшних соціальних ініціатив уряду (іпотечна програма) або присвоєння його заслуг Президентом (компенсаційні виплати „Ощадбанку”). Така лінія поведінки збережеться і надалі.

Крім того, стабільне зростання електорального рейтингу Тимошенко може спонукати Ющенка ініціювати подальшу реформу Конституції, зокрема, аж до внесення норми про вибори Президента Верховною Радою та створення двопалатного парламенту. Це вимагатиме підтримки не лише фракцій ПР, НУНС, БЛ та КПУ, але й частини БЮТ. Тимошенко має бути готовою до такого перебігу подій, оскільки попередня практика довела, що встояти перед корупцією виявляються неспроможними навіть найближчі соратники.

У підсумку, проблема реалізації завдання з перевиборів діючого гаранта у вигляді плану „Ющенко-2010” вимагатиме окремої кампанії з усунення лідера сьогоднішньої опозиції Віктора Януковича. Це завдання вже набуло окреслених рис у зв’язку з початком створення у нетрях Секретаріату Президента нової пропрезидентської партії у форматі „За єдину Україну”. Причому фінансовим боком, за чутками, вже опікуються такі впливові особи, як Ринат Ахметов, Віктор Пінчук та Ігор Коломойський. Справа за малим – знайти спосіб переконати південно-східний електорат у тому, що Віктор Ющенко для них є меншим злом, ніж Юлія Тимошенко. Іншими словами, повторити кампанію Леоніда Кучми зразка 1999 року.

Лідерами „За Єду-2”, за попередніми планами, планують зробити Арсенія Яценюка та Раїсу Богатирьову. Зрештою, чекати на появу нової пропрезидентської мегапартії залишилося недовго – вона стартує одразу, коли розмови про „розширену більшість” стануть реальністю.