Від «Свободи» до свободи

15 липня 2008, 14:11 - Данило МОКРИК

Всеукраїнське об’єднання «Свобода» - явище чисто західноукраїнське за своєю природою. Маю на увазі навіть не стільки ідеологію, скільки характерне прагнення надати провінційності всеукраїнського розмаху.

Та наразі з тією «всеукраїнськістю» в пана Тягнибока з компанією, незважаючи на усі зусилля, не дуже-то й складається, тож основну активність вони розвивають на локальному західноукраїнському рівні.

Саме на Заході, в регіонах вічних опозиціонерів, тягнибоківці, зосереджені на пропаганді свободи «від», а не свободи «для», можуть почувати себе, як риба у воді.

Тутешній ментальний клімат якнайкраще підходить для того, аби хронічним невдоволенням наявним станом речей і закликами на боротьбу проти ворогів викрешувати іскри, здатні запалити в очах людей вогонь ентузіазму і підтримки.

Формула здобуття популярності тут вкрай проста: змалювати жах поточної ситуації та означити традиційних винуватців – центральну чи місцеву владу, москалів чи жидів (даруйте за збереження «свободівської» стилістики), «деградентів» культури загалом чи української мови зокрема. Додаток у вигляді бачення, що робити і до чого йти – радше бонус, аніж необхідність, бо боротьба за свободу від чогось чи від когось – процес, в принципі, самодостатній. Надто – на Західній Україні.

Свою риторику боротьби члени ВО «Свобода» підтримують частими проявами громадської активності. Справжнім пам’ятником останньої є серія розклеєних по маршрутках листівок з закликом «говорити правильно і красиво» разом з чіткими інструкціями щодо того, як саме це робиться. На них увіковічено, наприклад, оригінальну позицію, згідно з якою правильною та красивою є фраза «до зупинки близько два кілометри». Сам Олег Тягнибок періодично радує своїх прихильників публікаціями не лише в офіційних ресурсах «Свободи», а й у своєму блозі на «Українській Правді» - іноді, як справжній класик, обмежуючись всього двома красиво-правильними реченнями.

Що ж до «живих» заходів, то тут наразі останньою акцією є організований «Свободою» 10 липня перед самою міською радою Львова театралізований перфоменс, яким об’єднання висловлювало незгоду з політикою мера Андрія Садового (а попутно – і Гурвіца з Добкіним) стосовно Євро-2012. Чим «свободівці» зайвий раз підтвердили, що протест – це їхнє все.

Щоправда, самі вони навряд чи погодяться з думкою, що в їхніх позиціях відсутня конструктивність. Навіть один із наріжних каменів своєї ідеології – поділ українців на більш і менш українських – вони, безумовно, вважають конструктивним. Та й їхня, мабуть, правда - на такому поділі можна конструювати свою політику аж доти, доки на світі не залишиться один-єдиний офіційно визнаний «Свободою» справжнім українець. Напевне, не погодяться вони і з тим, що пан Тягнибок постійно тягне їх у бік від чогось, а не до чогось – незважаючи на те, що програма ВО «Свобода» майже повністю побудована на засадах захисту, протекціонізму, очищення та повернення назад. Найбільша ж-бо ілюзія кожної боротьби проти чогось – те, що вона іде за щось, і кожного руху назад – те, що він насправді є рухом уперед.

Зрештою, ніде правди діти – на пісках цих ілюзій будують свої будинки не лише «свободівці». Це нам, українцям, притаманне як народові – та й не лише нам.

Ми боролися за незалежність – і виявилося, що достеменно не знаємо, що з нею робити. Боролися проти радянської влади – і отримали свою, олігархічну. Піднялися половиною країни, аби скинути бандитів і посадити їх в тюрми – так і ті не сіли, і нові проявилися. А французи в 2002 році взагалі подали просто-таки хрестоматійний доказ замкнутості боротьби проти чогось на самій собі: спочатку в першому турі президентських виборів голосували проти Ширака, і в другий тур вийшов Ле Пен, а потім перелякалися, проголосували проти Ле Пена – і отримали Ширака на другий термін. В якості ілюстрації цей приклад перевершує навіть усі українські, разом узяті.

Випробовувати долю на предмет наявності в неї почуття іронії, звичайно, можна й до нескінченності. Це, власне кажучи, і є справою свободи вибору кожного з нас. От тільки в такому разі не треба нарікати на те, що вона з нас насміхається, і кожного разу дивуватися, як це ми знову напоролися на те, проти чого боролися. Такі бо реалії життя, основою якого є героїчна боротьба за свободу від чогось: Тягнибок завжди знаходитиме «москалів», «Вільні демократи» - «ублюдків», «голубі» - «помаранчевих», а «помаранчеві» - «голубих». А як часом закінчаться природні – вирощуватимуть своїх. Головне – щоб було проти кого боротись.