Луценко гайнув назад у майбутнє

12 травня 2008, 18:31 - Олександр МИХЕЛЬСОН

Так і сталося, як гадалося. Міністр внутрішніх справ та лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко став на бік прем’єр-міністра Юлії Тимошенко у її конфлікті з Президентом Віктором Ющенком.

Хтось може сказати, що все було не так: гострі заяви Луценка, який 12 травня наважився-таки публічно виступити за відставку глави Секретаріату Президента Віктора Балоги, ніяк не стосувались власне Ющенка. А його підтримка Тимошенко, в свою чергу, була, м’яко кажучи, дуже обережною (один раз міністр навіть покритикував свого безпосереднього керівника за... інфляцію).

Але це вже не має значення. Головний політичний конфлікт сьогоднішньої України цілком персоніфіковано, і висловити свою думку щодо нього завжди означає виступити на тому чи іншому боці.

«Уряд і демократична коаліція дедалі відчутніше стають заручниками деструктивної політики Секретаріату Президента на чолі з Віктором Івановичем Балогою... Спочатку були спроби зірвати формат коаліції. Потім була незрозуміла неприйнятна позиція оточення Балоги в НУ-НС для того, аби зірвати голосування по прем’єру. Потім відбувся фактичний розвал фракції НУ-НС шляхом штучного створення підконтрольної Балозі агресивно-кишенькової групи «Єдиний центр», - сказав Луценко на прес-конференції в понеділок.

А говорячи про сумнозвісні події довкола Фонду держмайна, коли наказом Ющенка міліцейську охорону довкола будівлі ФДІ замінили працівники Держохорони, Луценко заявив, що цим «аморальним» кроком його особисто «хотіли втягнути в історію Цушко-2».

Нагадаємо, коли 24 травня минулого року Держохорона зайшла в будівлю Генпрокуратури, аби «виконати указ Президента» про відставку генпрокурора Святослава Піскуна, бійців УДО витурили бійці міліцейського «Беркуту» під особистим керівництвом тодішнього міністра Василя Цушка. Тепер, виходить, Луценко співчуває своєму колишньому однопартійцеві, чий прихід до МВС у 2006 році став важливою віхою на шляху «зради» Соцпартією Мороза своїх виборців...

Та що там: у своїх філіппіках Луценко навіть заявив, що єдиною проблемою ЄЦ є «відсутність м’яса кріля» (Ігор Кріль – нардеп, формальний лідер ЄЦ – Авт.). Вийшло геть як колись у Луценка-антикучміста: не дуже ввічливо, зате дуже принадно для цитування в народних масах.

Докладніше сьогоднішні заяви Луценка можна бачити тут.

Єдине, про що ще слід неодмінно згадати – прозорий натяк щодо готовності «самбістів» підтримати реформу Конституції в стінах Верховної Ради, чого хронічно не сприймає Банкова.

Власне, цієї готовності в НС останнім часом і не приховували (перша заява групи НС на цю тему в новинній стрічці значиться ще під 18 квітня). Тому важко сказати, висловлював Луценко сьогодні погрозу чи, навпаки, виправдання.

Тим не менше, його заява про те, що ціною зняття Балоги «повинно бути досягнення угоди з БЮТ про пониження конституційних ініціатив з їхнього боку до узгодження позицій із НУНС» виглядає справжнім ультиматумом.

Особливо якщо припустити, що міністр озвучив, всупереч власним же запевненням, не власну думку, але натяк з боку тих (тієї?), хто дійсно може «понизити» ініціативи з конституційного обмеження президентської влади в обмін на відставку одіозного чиновника.

Хоча Луценку дуже довго вдавалось публічно не ставати на чийсь бік. Але його давно штовхала до того ціла вервечка подій, серед яких знаменита бійка з мером Києва Леонідом Черновецьким на засіданні РНБО – далеко не найважливіша.

Вважається, що головні неприємності у головного міліціонера почались, коли на Банковій з’явився... так-так, Віктор Балога. Чи вся справа була в тому, що великий друг Балоги, «регіонал» Борис Колесніков вимагав крові міністра, котрий колись запроторив його до СІЗО – не так важливо. Важливо, що Луценко раптом зрозумів: недостатньо демонструвати всіляку пошану королю (згадаймо, як «польовий командир Майдану» свого часу не міг зважитись і гучно ляснути дверима в уряді Януковича, несміливо пояснюючи це небажанням Ющенка). Головне – принаймні за деяких королів – знаходити спільну мову з королівським мажордомом.

Спільної мови не вийшло – навпаки, вийшло, що Юрій Віталійович та Віктор Іванович зробились несумісними персонажами. Відтак, строго кажучи, дрейф Юрія Луценка убік Юлії Тимошенко лишався лише справою часу.

До того ж і «його» частина парламентської фракції НУНС, най-найвпливовішим з яких є колись ображений Ющенком Давид Жванія, вже давно демонструвала фрондерство по відношенню до Банкової. Саме з лав «самооборонців» на зустрічах з Президентом лунали заклики до відставки Балоги (крім них, цим відзначився тільки Народний Рух в особі свого лідера Бориса Тарасюка). Саме представники НС вперто розповідали журналістам про неможливість «широкої коаліції», коли, на думку Банкової, розповідати треба було зовсім про інше. Нарешті, саме «самбісти» стали єдиними з численних суб’єктів НУНС, готовими допомогти БЮТ в створенні «конституційної комісії» ВР.

Київські ж вибори тільки прискорили процес «сепарації Луценка». Практична відсутність у Черновецького на додачу до всього ще й міліцейського адмінресурсу – пряма заслуга Луценка – безумовно подобається тому ж БЮТу, і безумовно не подобається главі президентської канцелярії.

Звісно, Віктор Балога цілком має право вважати, що втрата Луценка – це втрата невелика, якщо втрата взагалі. Але цікаво інше – чи помічає, як усе менше стає довкола нього колишніх «майданівців», інший Віктор. Тобто Віктор Ющенко.

Читайте також: Хто полює на Цушка?