Мандрівка гоголівськими місцями: мистецтво, лікувальні дзвони й диво-калюжа

30 серпня 2008, 13:08
Ольга ШИШКО


Написати коментар 0
Версія для друку 

Наступної весни виповнюється рівно 200 років з дня народження Миколи Гоголя. Щодо того, до якої літератури – української чи російської – слід відносити творчість Миколи Васильовича, дискусії не вщухають і досі. Це людина, яка глибоко сприймала і розуміла як українське, так і російське життя, історію, культуру.

Але так чи інакше народився й виріс один із найвеличніших майстрів прози і драматургії свого часу на Полтавщині, що вже робить письменника «своїм», як мінімум, для місцевих жителів.

У першу чергу вирішив завітати до славнозвісної Диканьки, що завдяки творам Гоголя стала місцем легендарним.

Зараз це - селище міського типу Полтавської області, центр Диканського району. Цей населений пункт відомий ще з середини 17 століття. Розквіт Диканьки припав на часи правління Кочубеїв (XVIII-XIX століття).

Окрім Гоголя, тут доводилось бувати й Пушкіну, й Панасу Мирному, й іншим культурним та громадським діячам України та Росії.

При в'їзді до райцентру є кілька дубів-велетнів, що охороняються як пам'ятки природи. Їм уже не одна сотня років. На в'їзді в Диканьку можна також побачити Тріумфальну арку, побудовану на честь перемоги над французами в 1812 році. На жаль, зараз споглядати її в усій красі можливості нема – споруда знаходиться на реконструкції.

Рід Кочубеїв доклав багато зусиль до розвитку Диканьки. Завдяки йому був побудований великий і дуже красивий палац із більш ніж 100 кімнатами. Красою своєю він міг зрівнятися з найкращими палацами в усьому світі. На жаль, у 1917 році велична споруда була розграбована й зруйнована вщент повсталими селянами. Зараз на місці палацу – ландшафтний парк.

Неподалік біліє церква Миколи Чудотворця. До неї можна вийти, якщо йти від Тріумфальної арки по дорозі, перпендикулярній основній трасі. Зараз це діюча церква, у підвальному приміщенні якої розміщена усипальня Кочубеїв.




У центрі Диканьки є ще одна культова споруда – Троїцька церква. Існує легенда, нібито саме тут бував коваль Вакула з повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом».



Звичайно, кожен із паломників прагне відвідати й пам’ятник генію, що височіє неподалік від Троїцької церкви в затишному сквері.



Наступним пунктом нашої подорожі була Опішня – центр українського гончарства. Це селище розташоване в 17 км від Диканьки і в 44 км від Полтави. Опішнянські керамічні майстерні відомі ще з ХІХ ст.

Крім музею-заповіднику українського гончарства, відкритому в 1986 році, в Опішні розташовані: меморіальний музей-садиба славетної гончарівни Олександри Селюченко, меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, Центр досліджень українського гончарства, Національний архів українського гончарства, Гончарська книгозбірня України, Аудіовізуальна студія українського гончарства, Центр спеціальних методів дослідження кераміки, Національна галерея української монументальної скульптури і видавництво «Українське Народознавство».

Вхід до музею гончарства коштує 10 гривень. Роботи майстрів розміщують як просто неба (на обгородженій території), так і в приміщенні музею.

На вході до нього відвідувачам дарують маленьких глиняних півників на згадку про Опішню.



У будинку можна подивитися також на процес створення керамічних виробів. Фотографувати всередині заборонено.



Наша подорож гоголівськими місцями завершилася в місті-курорті Миргороді, прославленому Гоголем в однойменній збірці оповідань.

Миргород – один із найвідоміших українських курортів мінеральних вод. Тут лікують захворювання органів травлення і порушення обміну речовин. Лікувальне джерело було відкрите випадково в 1912 році.

Нова свердловина питної води в центрі міста дала воду з незвичайним запахом, і її збиралися було вже закрити, оскільки спочатку здалося, що «вода смердюча і до вживання всередину не гожа».

Але дослідження виявило, що знайдена вода має такі ж лікувальні властивості, як і води всесвітньо відомого німецького курорту Баден-Баден.

Вхідна арка курорту побудована у 1935 році за проектом архітектора Лангмана. Вона – візитка Миргородського курорту. Реставрована (перекрита і перефарбована) у 2001 році.



На території Миргородського курорту знаходиться Успенська церква, яка нещодавно відсвяткувала своє 120-річчя. У 1990-ому церкву було цілком відновлено й заново освячено. Побудована дзвіниця, встановлені дзвони.

Кажуть, що передзвін Успенської церкви має лікувальні властивості.



Ще одна цікавинка курорту – Миргородська калюжа. Свого часу Гоголь барвисто описав це місце в повісті «Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».

Миргородська калюжа не пересихає в спекотну літню пору й не замерзає під час зимових морозів.

Секрет цього природного феномену полягає в тому, що «живлять» її підземні водяні ключі.



Нині калюжа – дещо в іншому місці, ніж у часи Гоголя. Але не висохла вона й у наші дні, і по ній гордовито і велично плавають білі лебеді, якими люблять милуватися як місцеві жителі, так і, звісно ж, курортники.



На території курорту також облаштований чудовий пляж на річці Хорол. Мешканці Миргорода та гості міста можуть взяти напрокат човни або катамарани. А стежками знаменитого березового гаю, закладеного в 1934 році, можна прогулятися пішки або проїхати верхи на коні.