Євровікно чи євростіна

Написати коментар 0
Версія для друку 

На заваді зближенню України та Європи постали три слова. Ці слова – «асоціація», «перспектива» і «членство».

Нова угода України з Євросоюзом має бути угодою про асоціацію, але Європа ще це обговорює. «Визнання перспективи членства для нас – це не питання купи, або продай... Ми за те, щоб ЄС визнав наше право, відповідно до договору про ЄС, на перспективу членства, як європейської країни», - сказав заступник міністра закордонних справ України Костянтин Єлисєєв за результатами 9 раунду переговорів про нову поглиблену угоду України та ЄС.

«Звичайно, ми можемо працювати над мовою цієї формули», - додав він.

Остання заява дипломата, судячи з усього, є квінтесенцією того, чого вдалось досягти за майже 16 місяців переговорів з Європою.

Адже офіційно переговори про підписання нової посиленої угоди розпочалися ще в березні минулого року. На той час ще діяла базова угода з ЄС, підписана в 1994 р. і введена в дію в 1998-му терміном на 10 років.

Торік оптимізму українським представникам було не позичати: так, співголова комітету зі співпраці Україна – ЄС, народний депутат Володимир Вечірко висловлював сподівання, що угоду можна буде підписати вже до середини 2007 року. Не відставав від нього і другий співголова Андріан Северин, який висловив упевненість, що нова базова угода буде готова до завершення дії попередньої.

«Є зрушення вперед», - заявив тоді Северин журналістам в Києві.

Певне піднесення викликало рішення Європарламенту про підтримку такої угоди з Україною, яка передбачала б гарантії членства України в ЄС у майбутньому. Однак Європарламент має в таких справах лише дорадчий голос.

Тим часом за півтора роки, що минули від моменту початку переговорів, стались щонайменше дві неприємних для Європи події, які принесли ще більш неприємні наслідки для українських європерспектив.

По-перше, слідом за провалом Євроконституції в 2005 році, не вдалося прийняти і її замінник – Лісабонський договір. Це засвідчило кризу Євросоюзу, керівництво якого стало все нервовіше ставитись до питання розширення ЄС.

По-друге, Брюссель стурбувало російсько-українське газове протистояння восени – взимку 2007 року. Хоча ця «газова війна» була значно спокійнішою, аніж на початку 2006-го р., європейці, тим не менше, обійняли дуже обережну позицію.

На все це накладалась політична боротьба в Україні, через яку, зокрема, держава не могла ефективно відстоювати свої інтереси в таких чутливих питаннях, як малий прикордонний рух, спрощення візового режиму, угоди про реадмісію тощо.

За таких умов Києву було нелегко добиватись посиленої угоди в такому вигляді, як цього хотіли б на Печерських пагорбах.

Цей вигляд передбачав дві основні речі. По-перше, йшлося про створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС. Офіційний старт переговорам з цього питання дав Президент Віктор Ющенко, коли Україна нарешті завершила вступ до Світової організації торгівлі.

По-друге ж, Україна наполягала (і наполягає) на принциповому визнанні її права на вступ до ЄС хоча б у середньостроковій перспективі.

Ціла низка суперечностей, що існують між Києвом та Брюсселем в обох цих питаннях, призвела до наміру розділити «економічну» та «політичну» частини угоди.

Українські представники добре розуміли, що ЗВТ в принципі є справою не одного року (незважаючи навіть на те, що неофіційні переговори велись і до приєднання України до СОТ). У свою чергу, європейці не поспішали домовлятись про «єдність чотирьох рухів – грошей, товарів, послуг і робочої сили» - вказуючи на нестабільність української влади.

Однак значно гірше склалась ситуація з визнанням Європою перспективи членства України. Тим більше, що сюди ж додавалось бажання Києва записати в новій посиленій угоді для себе «асоційоване членство» в ЄС.

Брюссель, у свою чергу, наполягав на збереженні терміну про «політику сусідства». Це призводило до справжніх скандалів.

Так, широкого розголосу набула заява речниці Єврокомісії Крістіане Гоманн про те, що слова Ющенка щодо підписання угоди до кінця 2008 року «є спекуляціями». Пізніше виявилось, що російські та українські журналісти просто неправильно зрозуміли слово speculations, перше значення якого в англійській мові – «припущення, роздуми».

Меншого розголосу набрала заява тієї ж Гоманн про те, що асоційованого членства в ЄС зовсім... не існує.

Президент Ющенко, між тим, заявляв саме про набуття Україною асоційованого членства у вересні поточного року. Малось на увазі, що посилена угода – чи принаймні її «політична» частина – мала б бути підписана 9 вересня на черговому саміті Україна – ЄС у французькому місті Евіан.

Однак, як повідомили вітчизняні ЗМІ, таку ймовірність виключив президент Франції Нікола Саркозі (Франція зараз головує в ЄС). У листі до учасників саміту Ялтинської європейської стратегії Саркозі висловив думку, що «Евіанський саміт повинен надати вирішальний імпульс переговорам щодо нової угоди, яка з часом буде оформлена і підписана на початку 2009 року».

Інакше кажучи, французький президент прогнозує підписання нової угоди в кращому разі тоді, коли це вже не буде проблемою в першу чергу Франції.

Зі свого боку, єврокомісар з питань зовнішньої політики Беніта Ферреро-Вальднер прямо заявила, що «Україна зараз не має перспективи членства - хоч їй і не подобається це чути».

«Українська сторона хотіла б укласти угоду про асоціацію, яка містила б перспективу членства в Євросоюзі. Втім, така перспектива можлива лише в рамках стратегії розширення ЄС, Україна ж не підпадає під дію цієї стратегії», - додала Ферреро-Вальднер.

Натомість європейці пропонують Україні цільові програми, і навіть деяке збільшення фінансових вливань. Причому в останньому випадку йдеться також і про новий принцип внесення коштів – не під окремі проекти, а просто до державного бюджету.

Щоправда, масштаби таких інвестицій, як і докладна схема їх надання, лишаються незрозумілими. Однак, схоже, домовитись про найтонші деталі подібної бюрократично-фінансової конструкції українським та європейським чиновникам буде легше, аніж усього про три слова в назві та преамбулі чисто політичного документу.