Війна з грузинського боку: погляд очевидця

Написати коментар 135
Версія для друку 

Конфлікт у Південній Осетії нині відчутно абсолютно у всіх регіонах невеличкої Грузії. Однак треба віддати належне грузинському народу – бомбардування грузинських міст і навіть столиці Тбілісі не викликало паніки. Грузини стоїчно спостерігають за подіями з екранів своїх телевізорів або телефонують до своїх друзів чи рідних, які воюють у зоні конфлікту.

В Грузії немає жодної сім’ї, у якої рідні або близькі не перебувають на війні у Південній Осетії. Якщо вони не військові, то пішли добровольцями.

«Ми вже давно чекаємо цієї війни. Вона мала відбутися, це наша доля. Ми маємо або повернути свої землі, або втратити назавжди. Особисто я маю врешті зрозуміти, чи можу я повернутися до свого дому у Сухумі», - говорить біженка з Абхазії Нана Чіковані, 21 рік.

Її сім’я залишила Сухумі під час війни в Абхазії у 92-му.

«Мене всадили у вантажівку, яка була набита переляканими людьми, і сказали взяти з собою хліба. Це авто довезло нас до гір Сванетії, де на той час стояв неймовірний холод, а звідти доправили до Тбілісі гелікоптером. Потім гелікоптер мав летіти забирати наступну групу людей до Тбілісі, але на моїх очах він вибухнув», - розповідає дівчина.

Все це вона говорить без сліз.

Вулиці Тбілісі, з першого погляду, абсолютно спокійні. Транспорт працює у звичному режимі, немає ніяких ознак війни, однак з кожного авто, маршрутки, автобуса чутно не веселі грузинські пісні, а останні новини з війни.

Нещодавно відбудована мерія стоїть у центрі міста, виблискуючи новими ідеально начищеними вікнами, а біля неї великі жовті автобуси, привезені у подарунок першої леді Грузії – Сандрою Рулофс. В цих автобусах, які звично працюють як міський транспорт, везуть мобілізованих резервістів у Горі.

Поряд стоять матері, ледве втримуючи сльози в своїх очах. Вони не знають, чи побачать ще вони своїх синів знову.

Неподалік міститься банк, який вже не працює. Після запровадження військового режиму фінансові установи припинили всі грошові операції. Щоправда, працюють банкомати, але черг там нема. Грузини тільки нещодавно почали поступово відкладати гроші, користуватися кредитними картками і взагалі ознайомлюватися з банківською системою.

«Дуже сумно, ми тільки почали повертатися до нормального життя, відновлюватися, відбудовуватися, Грузією зацікавилися іноземні інвестори. У молоді з’явилася надія на краще майбутнє. І що тепер? Так важко повертатися до минулого, до тих страшних часів, коли не було ні світла, ні газу і всі ходили по місту пішки, бо не могли собі дозволити витратити зайві копійки на міський транспорт», - говорить 37-річна Кеті Кснелашвілі, продавець аптеки в Тбілісі.

Грузини покладають великі надії на допомогу з Європи або США, як у військовому аспекті, так і у допомозі з мирними переговорами.

«Зараз зовсім інший час. Не можна порівнювати війну в Грузії у 90-их з нинішніми подіями. Світ змінився. Грузія змінилась. Мені здається, що Європа і США відреагують і допоможуть нам у цьому протистоянні з Росією», - говорить Ніно Сіхарулідзе, 45-річна економіст.

Водночас грузинські аналітики передрікають можливе загострення з Абхазією. В цьому випадку знову згадують страшні 90-ті. Тоді війна теж розпочалася з Південної Осетії, перенеслась на Абхазію і призвела до численних жертв. І саме цього найбільше боїться грузинське населення – смерті рідних і близьких.

Зараз число загиблих серед військових і мирного населення звучить постійно по-різному, і важко зрозуміти, де правда.

На рівні чуток, як завжди, все виростає до максимуму. «Друг мого брата – військовий. З ним постійно не має зв’язку, але нам врешті вдалося почути його голос, і він сказав, що у його батальйоні 500 людей. Востаннє повернулися живими близько 200... Це ж тільки один батальйон! Дуже багато жертв, дуже страшно», - говорить Інга Салбішвілі.

Тим часом іноземці шукають шляхи залишити територію Грузії. Більшість авіарейсів вилітають з аеропорту Тбілісі, але, зважаючи на регулярні бомбардування в районі аеропорту, люди просто бояться користуватися грузинськими авіалініями. Більше того, грузинська влада повідомляла, що деякі російські бомбардувальники спеціально переслідують цивільну авіацію, щоб налякати пасажирів та пілотів.

На тлі жахів, що транслює телебачення, важко себе переконати, що виліт із Тбілісі є безпечним. Особливо його бояться ті ж таки абхазькі біженці, які згадують, як у 92-му в аеропорту Сухумі підірвали літак, наповнений дітьми, яких хотіли доправити до Тбілісі. Це сталось просто на очах у батьків, які дивилися з вікон аеропорту….

Тому нині іноземці найчастіше виїжджають до сусідньої Вірменії, а звідти вже вилітають з єреванського аеропорту. Особливо активно цим маршрутом користуються росіяни, бо рейси до Москви з Тбілісі заборонили.

Альтернативний маршрут - через Баку. А ті, хто перебувають в західній частині Грузії, можуть виїхати до Туреччини. Щоправда, доїхати до Батумі із Тбілісі майже неможливо, бо посеред траси міститься місто Горі, яке російська авіація бомбардує ледве не щоденно.

Грузія зараз розділена на дві частини – до Горі і після. Якщо за волею обставин сім’я опинилася по різні боки цього розподілу, побачитися вона не може. А за умови майже повною відсутності телефонного зв’язку – не може і почутись.

Грузинське населення з острахом і водночас з надією очікує наступного кроку влади. Біженці ж з Абхазії говорять так: «Якщо наступна війна буде з Абхазією, то я впевнена, що мій брат піде добровольцем. А разом із ним всі його друзі».