Російська агресія: від Південної Осетії до Криму?

Написати коментар 11
Версія для друку 

... Кораблі російського Чорноморського флоту відкрили артилерійський вогонь по українським військовим об’єктам у Севастополі ...

... Вночі російські винищувачі завдали ракетних ударів по міжнародному аеропорту «Бориспіль» ...

... Колона важкої бронетехніки російських збройних сил перетнула східний кордон України і рухається у напрямку Києва ...

Ну як вам така хроніка?

Зараз щось подібне відбувається у (здавалося б) далекій Грузії, завтра це може статися на нашій, українській, землі.

Зізнаймося: ще тиждень тому подібні варіанти були просто немислимі, а сьогодні такі аналогії здаються цілком можливими і реальними. Зухвалі дії Москви щодо незалежної Грузії наштовхують на думку про те, що Росія може не зупинитися лише на агресії стосовно свого кавказького сусіда. Адже апетити росіян в Україні всім відомі: Крим цілком у (не такому й далекому) майбутньому може зіграти роль такої собі Південної Осетії або Абхазії, тільки вже в українській інтерпретації.

І не треба далеко ходити і щось вигадувати - приводом для агресії з боку Росії стосовно України може бути виведення Чорноморського флоту Росії з Криму.

Проте не виключено, що чекати до 2017 року Росія не стане. Але це, зрештою, багато у чому залежатиме від лояльності української влади до Росії.

Показовими у цьому плані є слова відомого російського політолога, ідеолога т.зв. євразійства та знаного українофоба Алєксандра Дугіна. «Я взагалі вважаю, що треба зараз не обмежуватися звільненням Південної Осетії, а рухатися далі. Ось де зупинять – туди треба і доходити <...> Якщо зараз Україна вступає в НАТО, то вона повністю відходить від нас і переходить до іншого, до супротивника. Відповідно, повністю ми її самі не схопимо, але і НАТО її повністю не переварить».

Відповідно, робить висновок Дугін, якщо схід України і південь України захочуть увійти до складу Росії, то Росія буде вимушена нехтувати територіальною цілісністю України. Коментарі тут зайві, як кажуть.

До речі, схожою риторикою час від часу відзначаються російські політики доволі чималого штибу. Тут досить буде згадати нещодавні слова лідера ЛДПР Владіміра Жіріновського, який відомий тим, що говорить те, що офіційний Кремль хоче, але «соромиться» сказати: «Якби я був президентом, я б прийняв найжорсткіші превентивні заходи і домігся б розколу України».

Складно сказати, як би розвивались події, якщо припустити, що на момент початку грузино-осетино-російської війни (а саме так її дедалі частіше називають) Грузія була членом НАТО. Адже, згідно зі статутом цієї організації, військова агресія стосовно будь-якої з країн НАТО сприймається як агресія стосовно всіх країн-членів організації. У такому випадку і США, і решта 24 члени НАТО були б зобов’язані допомогти Грузії...

Вкрай складно віриться у те, що країни НАТО, включаючи США, зважились би на такий крок. Адже путінська Росія – це не хусейнський Ірак. І навіть не ахмадинежадський Іран.

Складається враження, що військовою агресією в Грузії Росія одночасно вбиває двох зайців. З одного боку, вона хоче остаточно відірвати від Грузії й так вже давно відірвані і залежні від Росії Південну Осетію і Абхазію. А з іншого боку, Росія прагне показати країнам НАТО, кого вони хочуть взяти під своє крило і чим все це загрожує. Адже саме Грузія і Україна на Бухарестському саміті НАТО отримали «зелене світло» і запевнення, що в недалекому майбутньому неодмінно приєднаються до НАТО.

Не потрібно бути Кіссінджером, щоб припустити, що відтепер обережний у стосунках з Росією Захід буде ще більш обережнішим. Адже Росія сьогоднішніми діями дає зрозуміти: якщо приєднання країн Балтії до НАТО вона якось «проковтнула», то з Грузією і Україною цей номер не пройде.

У результаті НАТО ще сто разів подумає, чи приймати у свої лави Україну, отримавши собі таким чином небезпечного і роздратованого ворога. А чи віддати її на милість Росії, в якості «подарунка» за зухвалі, проте переконливі дії на Кавказі, взамін отримавши відносний спокій та (що, можливо, важливіше!) енергетичну стабільність.

І тоді ми опинимося сам на сам у протистоянні з російським ведмедем.