Росія вже атакувала Україну. Чутками (ОНОВЛЕНО)

18 серпня 2008, 13:34
Олександр МИХЕЛЬСОН


Написати коментар 36
Версія для друку 

Переговорний процес щодо врегулювання ситуації в Грузії триває повним ходом. Захід, оклигавши після початкової розгубленості, все активніше тисне на Росію на дипломатичному фронті.

Не лише США, але і досі значно поміркованіша до Москви «стара Європа» послідовно наполягають на якнайскорішому виведенні російських військ з території Грузії та на визнанні Кремлем територіальної цілісності країни (яку, втім, протягом життя нинішнього покоління все одно не вдасться відновити де-факто).

Тим часом РФ, затягуючи виведення своїх танків, розгортає іншу війну – інформаційну. Вона покликана закріпити в першу чергу психологічні переваги, завойовані ціною життів російських солдатів та офіцерів.

Невідома війна

Щоправда, в низці моментів поки що далеко до повної чіткості, яка дозволила б поділити картину війни на «чорне» і «біле». Так, незрозумілою залишається кількість загиблих у Цхінвалі цивільних. Як відомо, цифра про 2 тис. жертв грузинського наступу з’явилася ще вранці 9 серпня і, з посиланням на осетинські джерела, постійно озвучувалась Росією в тому числі і на засіданнях Радбезу ООН.

Разом із тим, дивним виглядало те, що ця цифра не зросла після гарячих боїв у самому місті, коли звідти вибивали грузинські війська. Незрозумілим також лишилося, чому за такої кількості загиблих немає інформації про відповідну кількість поранених (яких мало б бути мінімум втричі більше, особливо зважаючи на характер бойових дій).

Сьогодні в Росії говорять уже про 1600 загиблих. В той же час, дані, оприлюднені осетинським міністром охорони здоров’я Михаілом Міндзаєвим увечері 16 серпня, ґрунтуються на першій цифрі. «Вже ясно, що кількість загиблих перевищила 2100 осіб», - сказав Міндзаєв, уточнивши, що це стосується також і загиблих у селах довкола Цхінвалі.

Лишилось незрозумілим, чи стосується це всіх загиблих на території невизнаної республіки, чи лише мирних мешканців без зброї в руках.

Росія, в свою чергу, продовжує активно шукати докази вбивства поранених миротворців, про яке заявлялося з першого ж дня війни. Поки що зафіксовано один такий випадок, але пошуки тривають.

На тлі цих гнітючих фактів і цифр відносний оптимізм вселяє хіба що інформація про те, що чутки щодо цілковитого знищення Цхінвалі виявились перебільшеними: за даними російської сторони, в місті не підлягають відновленню 10 % будинків, ще близько 20 % мають пошкодження різного ступеня тяжкості.

А от дані щодо кількості біженців вселяють тільки песимізм. За даними ООН, всього через конфлікт полишили свої помешкання 158,6 тис. осіб, з них більше 30 тис. – осетини, що подалися до Росії, решта ж – люди, що виїхали з регіону Цхінвалі до Грузії, а також власне грузини, що тікали від наступу російських військ в районі Горі та поблизу Абхазії.

У Росії ці дані офіційно не коментують. Тим часом величезний скандал викликав випадок з прямим включенням на лояльному республіканський адміністрації США телеканалі «Фокс Ньюз» осетинки Лори Кокоєвої та її 12-річної доньки Аманди, котрі звинуватили Грузію в знищенні Цхінвалі.

На словах «Мій дім згорів, і ми можемо звинувачувати тільки одну людину» ведучий перервав Лору, хоча ефірний час ще залишався. Жінка, щоправда, все одно завершила фразу – «...я не звинувачую грузинський народ, я звинувачую грузинський уряд».

Поведінка ведучого викликала обурення і гарячі дискусії в самих США.

Росія подібних проблем не знає: грузинської точки зору на загальнонаціональних російських телеканалах немає і не може бути «за законами воєнного часу». Зате сьогоднішній інформаційний наступ Росії ведеться не лише проти Грузії та Заходу, але й – не меншою мірою – проти України.

І в цьому відношенні росіяни припускаються часом не менш яскравих «ляпів», аніж американці у випадку з осетинським інтерв’ю.

Страшилка про червоний номер

Одним із загальних місць у пропаганді стала інформація про постачання Україною озброєнь до Грузії. Нагадаємо, почалося все ще перед війною, коли південно-осетинський лідер Едуард Кокойти заявив – на жаль, бездоказово - що у мирних цхінвальців стріляють з українських снайперських гвинтівок.

У розпал же бойових дій, коли грузини збили російський стратегічний бомбардувальник ТУ-22М, анонімні джерела з російського штабу одразу поширили інформацію, що літак могло бути уражено радянською системою С-200, яку «могла поставити Україна».

При цьому ті ж анонімні джерела незабаром припустили, що на установці міг працювати український бойовий розрахунок.

У відповідь українське Міноборони наприкінці минулого тижня організувало «злив» у низку вітчизняних ЗМІ: ніяких українських фахівців на війні не було, а літак збито хоч і дійсно вітчизняним, але зовсім іншим комплексом – «Бук-1М».

Як з’ясував , заява російської сторони може пояснюватись тим, що відносно С-200 існують значно суворіші правила щодо нерозповсюдження. Тобто, можливо, в такий спосіб просто намагались знайти зачіпку для звинувачення Києва в незаконних постачаннях зброї.

Поки що, однак, таких зачіпок не знайшлося. Так, за сьогоднішньою заявою заступника командувача Північнокавказького військового округу РФ з озброєнь, генерал-лейтенанта Вячеслава Головченка, грузини в ході війни втратили 150 одиниць бронетехніки, включаючи 65 танків, а також «кілька зенітно-ракетних комплексів».

При цьому генерал наголосив, що «вся техніка поставлена до Грузії з України», і навіть розповів про формуляри на капремонт танків та БМП, проведений у Львові в останні кілька років.

Однак ні про які С-200 та іншу заборонену зброю росіяни тепер не говорять.

Як, звісно, не говорять і про найголовніше – що в природі не існує жодного документу чи міжнародного договору, за яким до Грузії заборонено було б постачати звичайні озброєння, на кшталт тих же Т-72 (які, між іншим, російські війська зараз вивозять з поля бою на свою територію, очевидно, цінуючи якість української модернізації).

Відтак, строго кажучи, Україна мала більше прав постачати зброю до держави Грузія, аніж Росія – озброювати Південну Осетію, яка поки що державою все-таки не є.

Серйозної помилки росіяни припустились у скандалі з «українськими дипломатичними номерами» - червоного кольору автомобільними номерними знаками, захопленими на одному з військових складів у Грузії.

Як заявив в ефірі російського телебачення 15 серпня заступник начальника Генштабу РФ Анатолій Ноговіцин, «з цими номерами можна вільно пересуватися, маючи статус недоторканності, як по території Грузії, так, я вважаю, і на території Абхазії, і на території Південної Осетії. Їх достатньо багато, це говорить про те, що існувала система підготовча, місіонерська з українського боку».

Насправді, як швидко звернули увагу українські журналісти, показані росТБ червоні номерні знаки серії АА з чотирма цифрами є... транзитними номерами, які, швидше за все, знімалися з автомобілів, доправлених до Грузії із Заходу через українську територію.

«Номерний» скандал швидко затих, чого не скажеш, однак, про скандал довкола «українських найманців», які нібито воювали на грузинській території.

На Прокопенко-Борисенко розрахуйсь!

Буквально вчора про них офіційно заговорило російське командування: нібито довкола Горі формувались групи терористів за участі «бойовиків УНСО», які мали, вдягнувши російську форму, влаштувати акти насильства над мирними мешканцями.

Грузинське міноборони цю інформацію гнівно заперечило. Терактів же так і не сталося, що дозволяє хоч вважати заяву росіян дезінформацією, хоч вірити в те, що саме ця заява змусила українсько-грузинських зарізяк відмовитись від їхніх намірів.

Між тим, про «українських найманців» на цій війні вже давно говориться на неофіційному рівні. Пальму першості, згідно з міні-дослідженням , тут тримає секретар радбезу невизнаної республіки Анатолій Баранкевич, який ще 12 серпня повідомив виданню «Росбалт», що серед тіл вбитих в Цхінвалі грузинських вояків знайдено щонайменше трьох «слов’янської зовнішності».

В тому ж повідомленні йшлося про те, що в одного з убитих знайдено «документи на ім’я Геннадія Вікторовича Прокопенка, 1966 р. н., мешканця Львова». Утім, з повідомлення неважко помітити, що цю інформацію невідомий кореспондент «Росбалта» не приписує Баранкевичу, а наводить від себе.

Цікаво, що пізніше в деяких ЗМІ фігурували інші представники львівського покоління 42-річних. Так, за повідомленням «Утро.ру», серед вбитих фігурували «...Геннадий Борисенко 1966 г.р., с міста Львова. Називаються також прізвища Бурденко, Прокопенко».

Нарешті, з посиланням на скандально відомого лідера екстремістської організації «Прорив» Алєксєя Добичіна низка російських сайтів повідомили, що трупів «українських найманців» у Цхінвалі знайдено «не менше десяти».

І вже 17 серпня, як апофеоз, в ефірі українського телеканалу Інтер про участь українців у війні заявив президент невизнаної республіки Едуард Кокойти. Причому масштаби названі були вже просто захмарні.

«За нашими даними, усі льотчики практично були з України, екіпажі танків були з України... Серед убитих дуже багато громадян України», - сказав він.

Щоправда, коли нарешті широка публіка побачить хоч одне з тих самих тіл або «посвідчень» (посвідчень найманця?) – відповіді поки немає.

Разом із тим, той факт, що міф про найманців перекочував в уста офіційних представників російської сторони, нагально ставить ці питання на порядок денний. Адже, зрештою, навіть якщо від грузинських «Градів» в Цхінвалі загинуло не 2000, а «всього» 200 чоловік, це все одно не є виправданням для тих, хто наказав ці «Гради» задіяти.

Натомість заяви про участь в бойових діях українських громадян потребують окремого скрупульозного доведення. Як і окремого доведення потребує факт найманства, і ще окремого - участь цих віртуальних громадян у військових злочинах.

Доводити все це тепер мусять не журналісти чи учасники «Прориву», а панове офіцери відповідних російських служб. Адже саме їхні армійські колеги своєю вчорашньою заявою, за великим рахунком, висунули Україні офіційне звинувачення.

Дивіться також ФОТО: Як у Росії роблять фальшиві фальшивки про війну в Грузії (ОНОВЛЕНО)