Росія отримала своє Косово

Символ холодной войны - Берлинская стена

Написати коментар 10
Версія для друку 

Обидві палати російського парламенту визнали незалежність обох самопроголошених республік на території Грузії. Спочатку Рада Федерації, а потім - і Державна дума, звернулися до президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва та світової спільноти з пропозицією побачити у Абхазії й Південної Осетії державний статус.

Згідно з російською конституцією, визнання незалежності тих чи інших держав, як і встановлення з ними дипломатичних відносин - прерогатива президента. Проте ніхто не може заборонити парламенту звернутися до глави держави з відповідним закликом.

Верхня палата Федеральних зборів - Рада Федерації - такий заклик схвалила одностайно вранці 25 серпня. Для більшої пишності спікер Ради Сєргєй Міронов оголосив, що голосування буде відкритим. Проте було ясно, що і без контролю сенатори все одно висловилися б «за» як мінімум переважною більшістю.

Держдума, не менш єдина в своїй підтримці волелюбних народів, все ж таки витратила на обговорення питання цілих три години. Як неважко здогадатися, це «обговорення» на ділі звелося до образ на адресу грузинського президента, критики США та розмов про велич Росії.

Наговорившись, депутати прийняли звернення до президента Мєдвєдєва і депутатів країн-членів ООН. Сенс обох звернень був ідентичний: визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії відповідно до волевиявлення їхніх народів.

За звернення до Мєдвєдєва проголосувало 447 з 450 депутатів. Проте при другому голосуванні - за звернення до світової спільноти - обранці російського народу виявилися одноголосні. З чого можна виснувати, що брак трьох голосів в першому випадку був тільки технічною накладкою.

Мабуть, таке трапляється не тільки в українській Раді.

За даними російської преси, тепер визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії Мєдвєдєвим- справа практично вирішена. Нібито в російському МЗСі вже давно заготували необхідне, згідно з процедурою, представлення, і щойно його внесуть Мєдвєдєву, остаточне рішення стане дійсністю.

Не ясно, проте, що Росії з цією дійсністю робити далі.

Якщо відволіктися від емоційних чинників, на кшталт «Саакашвіліфобії» та «вставання Росії з колін», Москва має як мінімум одну прагматичну причину нарешті піти назустріч Сухуму та Цхинвалу. Це - необхідність зберегти свою військову присутність на (поки що) грузинській території.

Очевидно, що «зона безпеки», займана сьогодні російськими військами поза власне Південною Осетією, - не більше ніж тимчасовий захід, і боротьба Москви за її збереження буде довгою (і не факт, що успішною). Гірше, однак, те, що сьогодні немає юридичних підстав навіть для присутності росіян в самих невизнаних республіках.

Адже миротворці знаходилися там на підставі мандату СНД, виданого за згодою Тбілісі. Але ще 12 серпня президент Саакашвілі денонсував відповідні угоди, а потім Грузія взагалі пішла з СНД.

І тепер, незалежно від факту грузинської агресії проти осетинів, російські військові на юридично грузинській території є ніким іншим, як окупантами.

Вирішити цю проблему і покликана незалежність Абхазії та Південної Осетії. Оскільки очевидно, що перше, що зроблять уряди цих республік - підпишуть договори з Москвою про російську військову присутність. Зрозуміло, в тій формі, в якій це буде зручно Москві.

При цьому більш-менш буде дотримана і буква міжнародного права, про яке так любить говорити юрист Мєдвєдєв.

Другий, хоча і віддаленіший, плюс для Росії - банальне збільшення власної території. Адже після визнання незалежності Південної Осетії ніхто не зможе перешкодити провести там референдум про возз'єднання розірваного надвоє осетинського народу.

Власне, навіть дивно буде, якщо цей народ не спробує об'єднатися в єдиній державі. Щоправда, держава ця буде не осетинська, а російська - але так вже воно історично складеться...

Разом із тим, очевидні і багато мінусів визнання Абхазії та Осетії російською владою. Найочевидніший з них - репутаційний. Як висловилася головний негативний персонаж російської політичної міфології - держсекретар США Кондоліза Райс - «Грузія буде відновлена, а от російська репутація, можливо, і ні».

Росія за свою репутацію не дуже-то злякалася. Швидше навпаки: Кремль демонстративно продовжує курс на загострення. Так, 25 серпня президент Мєдвєдєв на зустрічі з постпредом РФ при НАТО Дмітрієм Рогозіним спеціально наголорсив, що готовий до повного згортання контактів з Альянсом, оскільки, мовляв, Росія НАТО потрібніша, ніж навпаки.

Така «яструбина» поведінка виглядає логічно, враховуючи проблеми з репутацією в світі самих США, невиправні розбіжності в нібито «підконтрольному» американцям Альянсі, і, головне, безвихідне становище Вашингтона в Іраку. До того ж нинішня адміністрація США доживає останні місяці, що в демократичних країнах зазвичай сильно ускладнює дієздатність держави.

Проте всі ці факти - тактичні. Стратегічний же погляд ставить перед Росією цілу армію проблем.

Так, абсолютно неясно, чому Росія може визнавати Абхазію і не може - Придністров'я. Адже цього вона робити не збирається.

Оскільки елементарно і навіть цинічно меняє думку приднестровців на відмову Кишинева від НАТО.

Далі, незрозуміло, як утримати в межах різного роду радикалів в проблемних регіонах на кшталт того ж Криму. Російські майстри пропаганди самі себе загнали в пастку, звинувачуючи Україну в незаконній допомозі Грузії зброєю і навіть участі українців в бойових діях (як і прогнозував , ніяких доказів цьому пред'явлено не було і, мабуть, не буде).

Саме такого роду звинувачення і спонукали багатьох в Україні й на Заході вважати, що Крим стане наступною російською ціллю після Горі й Поті. Подібні думки не могли не закріпитися й у головах кримських «борців з українською окупацією».

Тим часом, ці нечисленні, але вельми агресивні групи населення далеко не так добре контролюються Кремлем, як вважають обивателі. І один Господь знає, на які кроки вони можуть піти заради підвищення своєї значущості - тим більше що офіційний Київ сьогодні, на жаль, зовсім не демонструє того поєднання гнучкості й жорсткості, яке більше десяти років тому допомогло погасити зароджуваний конфлікт «антинародному режиму» Леоніди Кучми.

Повертаючись до Росії в ситуації з визнанням невизнаних, варто згадати і про те, що визнанню Косово Москва опиралася щосили. І сьогодні просто неясно, чому незалежність Косово - це було неправильно, а незалежність Абхазії - це буде дуже навіть добре.

Якщо ж, як люблять наголошувати росіяни, вся річ у тому, що «раз можна Заходу, то можна і нам», то стає зовсім уже незрозуміло: Південну Осетію та Абхазію визнають заради їхніх народів чи просто на зло американцям?

Врешті-решт, неясно, чому взагалі у Заходу потрібно обов'язково брати тільки найгірше.

І не просто погане, але й неефективне. І тут ми приходимо до другого комплексу проблем, який грунтується на тому, що Абхазія та Південна Осетія взагалі-то практично не мають шансів на визнання в світі.

Наприклад, для визнання на рівні ООН необхідне вирішення Ради безпеки. Того самого, який не визнав Косово через позиції Росії та Китаю.

Вето може накласти будь-який з п'яти постійних членів РБ ООН, але ясно, що у випадку з Абхазією й Південною Осетією це будуть далеко не одні США. Рішення майже напевно не підтримає навіть Китай.

Адже в Росії (як і в Україні) якось прийнято забувати про те, що абстрактна ненависть до США для прагматичних держав куди менш вагома, аніж їхні конкретні інтереси. Тим часом, Китай не визнав Косово в першу чергу тому, що побоювався прецеденту.

Чому країні, що має власні територіальні проблеми, визнавати подібний прецедент зараз?

Визнання ж незалежності в обхід ООН залежить від впливовості зацікавлених в цьому сил. І тут Росія навряд чи може змагатися з США, які добилися визнання Косово більш ніж 40 державами.

Адже, нагадаємо, саму військову операцію з «примусу до миру» офіційно підтримали лише декілька країн типу Куби, Венесуели, Сирії та Білорусі. Причому майже всі вони це зробили не з любові до Росії або, тим більше, народу Осетії, а з нелюбові до Америки.

За показовим винятком Білорусі, лідер якої Алєксандр Лукашенко похвалив Росію тільки після гнівного окрику російського МЗСу.

Тим часом, саме інтереси Лукашенка може утиснути поява на російській політичній карті світу двох нових країн. Оскільки, як з упевненістю стверджує російська преса, в Кремлі дуже серйозно розглядають включення Абхазії та Південної Осетії до складу так званої Союзної держави Росії і Білорусі.

Що, поза сумнівом, понизить вплив Мінська в цьому загалом «паперовому», але у низці відносин вельми вигідному Лукашенку утворенні.

Підсумовуючи, можна сказати, що «напівнезалежність» Абхазії та Південної Осетії не розв'язала для тієї ж Росії жодних проблем, та зате створила немало нових. Більш того - в строгому сенсі вона нічого особливого не дає і самим невизнаним республікам. Адже «напівнезалежність» у них була і раніше.

Проте святковий настрій, що панує зараз в серцях осетинів і абхазів, зрозуміти зовсім неважко. І не ці народи потрібно звинувачувати в тому, що світ знову постав перед перспективою чи то хаосу, чи то «холодної війни».

Як сказав би Мілорад Павич, маленькі риби знову обкушують вуха великим. Але ж винні саме великі, які це дозволяють.