«Прощавай, зброє!» Михаіла Саакашвілі

Сьогодні куми-президенти переживають кожен свої труднощі...
Але є й спільні проблеми

Написати коментар 5
Версія для друку 

Російські вояки вийшли з так званих «буферних зон» на кордоні з Південною Осетією. Однак якщо війна – це продовження дипломатії іншими засобами, то й дипломатія – це продовження війни. Відтак, війна в Грузії не закінчується.

Згідно зі знаменитим «планом Мєдвєдєва-Саркозі», 10 жовтня мало стати моментом, коли російські війська нарешті повернуться на ті місця, де перебували до 7 серпня. Таким було формулювання угоди, підписаної російським, грузинським та французьким президентами, однак розуміли його сторони по-різному.

Зокрема, Європа – і, звісно, Тбілісі – мали на увазі, що російські війська повинні повернутись на свої позиції в РФ, а в Абхазії та Південній Осетії лишалася б відповідна довоєнній кількість миротворців.

Водночас росіяни, які активно готують угоди з Цхінвалі та Сухумі про будівництво на підконтрольній їм території своїх військових баз, погоджувались покинути тільки власне грузинські землі.

Йдеться саме про ті окуповані в ході серпневої війни землі, які Москва і проголосила «буферними зонами».

10 жовтня Росія і справді вивела з цих зон свої війська. В Грузії вважають, що, окупувавши на два місяці грузинські землі вздовж кордонів Осетії та Абхазії, росіяни вирішували не лише військові, але й дипломатичні завдання.

«Буферна зона на кордоні з Південною Осетією і Абхазією придумана Росією спеціально для того, щоб потягнути час. Росія повторює те саме, що вже зробила у 92-му році, коли російські вояки поставили блок-пост на річці Енгурі. Нинішня буферна зона зроблена для того, щоб Росія могла торгуватися нею з Європою», - стверджує в коментарі головний редактор військово-політичного журналу «Арсеналі» Іраклі Аладашвілі.

Тим часом населення Грузії саме на допомогу Європи покладає найбільші свої надії. Той факт, що ЄС направляє своїх неозброєних спостерігачів до Грузії, вже викликав радість у грузинів. Продемонструвати підтримку був покликаний і візит до Тбілісі 10 жовтня міністра закордонних справ Франції Бернара Кушнера, який заявив, що Росія «виконала свої зобов’язання за мирною угодою, але частково».

Щоправда, того ж дня представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Хав’єр Солана повідомив, що задоволений виконанням мирної угоди росіянами. Такі різні заяви збивають звичайного грузина з пантелику.

«Безумовно, Європа нам дуже допомогла, саме з її допомогою Грузія розпочала відновлюватися. Однак реально Європа вигнати Росію з нашої території не може і не хоче, бо економічні інтереси ЄС значно перевищують принципи міжнародної безпеки. Тому нинішній стан я б метафорично порівняв із чоботом, яким Росія наступила на нас, а Європа, оскільки не може його прибрати, намагається, щоби він хоча б виглядав чистим», - сказав грузинський політолог Алексанр Ронделі.

Очевидно, що для боротьби з Росією на території Грузії зброю застосовувати ніхто не буде. Тим часом офіційна Москва активно вимагає запровадити ембарго на постачання зброї до Грузії. Мішенню для пропагандистських вправ тут стала Україна, яку росіяни ледь не безпосередньо звинувачують у вбивстві російських солдат.

Точніше, офіційно – з наданням доказів – Україну якраз ніхто не звинувачує. Але постійні заяви російських можновладців на кшталт «якщо ця інформація підтвердиться, ми будемо реагувати», формують цілком очевидний інформаційний фон. Подібними «якщо» США свого часу звинуватили Ірак у наявності зброї масового знищення, якої там так і не знайшли...

Більшість нинішніх заяв очевидно розраховані на самих росіян та на європейців, далеких від українських справ. Чого варта, скажімо, остання заява постійного представника Росії в НАТО Дмітрія Рогозіна про те, що «Ющенко... вирішив розігнати Верховну Раду тільки тому, що побоюється висновків парламентської комісії з розслідування фактів продажу Україною зброї за кордон».

Відповідь і Києва, і Тбілісі дуже проста – між Грузією і Україною існує угода про постачання зброї, а за діючими міжнародними угодами продаж озброєнь до кавказької країни цілком легітимний.

Інше питання – незаконний продаж зброї у самій Грузії, який дуже активізувався саме у післявоєнний період. Адже Грузія досі не отямилася від війни, а мешканці поселень поблизу Цхінвалі досі потерпають від мародерства з боку осетинських бойовиків.

Попри все це, політичні та електоральні позиції президента Михайла Саакашвілі здаються поки що досить міцними.

«Президент Грузії Міхаїл Саакашвілі вміло переніс війну та всі її наслідки на дипломатичну площину. Грузинські мас-медіа подають інформацію у руслі – ми не виграли на полі бою, але показали всьому світові, яким жандармом є Росія, саме і цьому і полягає наша перемога. Саме тому, за останніми (післявоєнними) соціологічними опитуваннями, 25% населення Тбілісі вважає, що Грузія виграла цю війну», - твердить відомий грузинський політолог Рамаз Сакварелідзе.

«Люди прекрасно розуміють, що серпнева війна була нав’язана Росією. Ми спостерігаємо за протистоянням Росії і Заходу, а Грузія тут виявилась «слабкою ланкою».

Я вважаю, що війна особливо не вплинула і не вплине на рейтинг Саакашвілі. Єдине, що може на нього негативно вплинути – це погіршення економічної ситуації», - розмірковує Ронделі.

Дійсно, економічна ситуація у країні саме почала покращуватися, як нова війна знову налякала існуючих і потенційних інвесторів. З вересня деякі офіси скоротили робочий день, а разом із ним і зарплату. Інші офіси взагалі припинили свою діяльність на невизначений період часу.

Бізнес потерпає від зменшення замовлень, втрати клієнтів тощо. Продавці магазинів одягу, меблів та інших товарів (за винятком продуктових) скаржаться на те, що клієнти не просто нічого не купують, вони навіть не заходять подивитися асортимент.

Більшість експертів-економістів вважають, що світова фінансова криза теж не лишить Грузію осторонь і новий виток інфляції майже неминучий. Всі ці фактори можуть негативно вплинути на рейтинг грузинського президента.

Для стримування критики на свою адресу Саакашвілі має кілька важелів, і чи не найголовніший із них – контроль над мас-медіа. Грузинська опозиція має єдиний телеканал «Кавкасія», де у простенькій дешевенькій студії сидить ведучий – одночасно і редактор, і керівник, і генератор ідей. Всі інші телеканали повністю контрольовані владою.

Разом із тим, у маленькій Грузії з 5-ти мільйонним населенням важко повністю приховати події. Тому не лишився непоміченим той факт, що колишня союзниця грузинського президента, а нині голова Фонду за демократію і політичний розвиток,

Ніно Бурджанадзе збирається створити свою партію і перейти до опозиції. Її останнє телезвернення не показали в головному випуску новин на громадському телебаченні.

Колишній прем’єр-міністр Зураб Ногаіделі теж не лишився осторонь і назвав нинішню владу «некомпетентною». Аналітики вважають, що, ймовірно, ці політики об’єднаються, хоча з їхніх вуст така інформація поки не звучала.

Відтак грузинський президент ще має можливість утриматися у своєму кріслі до кінця свого строку. Однак боротьба буде важкою – зовсім нещодавно у близькому оточенні президента була і Ніно Бурджанадзе, і Іраклій Окруашвілі.

Що ж до дипломатичної війни, то наступна «битва» очікується 15 жовтня. В цей день Гаазький суд ООН повинен вирішити, брати чи не брати до розгляду позов Грузії до Росії. Москву звинувачують в дискримінації грузинів за національною ознакою та злочинах – зокрема, масових «зачистках» - під час війни.

Росіяни ж цього ж дня під час франко-російського самміту знову переконуватимуть Європу в тому, що Грузію слід роззброїти, а Південну Осетію і Абхазію – визнати.

Утім, на внутрішньополітичні позиції Михайла Саакашвілі все це поки що не надто вплине.