Врятувати економіку – загубити державу?

Написати коментар 22
Версія для друку 

Зміст флотсько-газових домовленостей між Януковичем та Мєдвєдєвим сам по собі – ще не найгірший. Найгірше те, що його можна виправдовувати.

Звичайно, «не найгірший» зовсім не означає «хороший».

Нічого хорошого у тому, щоб закріпити присутність флоту РФ у Севастополі іще на 25 додаткових років, немає і бути не може.

Український і російський народи, безумовно, дружити повинні, але палець в рот діючій російській владі класти просто нерозумно. Янукович у Харкові тим часом виявив повну готовність покласти в кремлівську пащу хоч Крим, хоч власну голову.

Це вже не кажучи про те, що продовження оренди севастопольської території – це, як мінімум, загравання з Конституцією, а як максимум – чергове її грубе порушення. Причому з боку її ж так званого «гаранта».

Тепер це вже можна стверджувати, не зважаючи на будь-які рішення Конституційного Суду. З того моменту, як КС визнав конституційним коаліцієтворення з «тушок», посилаючись на регламент Верховної Ради (!), його авторитет опустився нижче ватерлінії.

Відтак і підтвердження конституційними суддями того, що зміст харківської угоди знаходиться у повній гармонії з буквою і духом Конституції, можна вважати їхньою приватною справою, нехай і з правовими наслідками.

Але все це, повторимося, іще півбіди.

Біда ж у тому, що на сьогодні будь-хто може цілком обґрунтовано захищати подібні дії Януковича, в тому числі – й грубі порушення найвищих правових норм, посилаючись на катастрофічне становище української економіки.

Точно так само, як це відбулося при «тушкуванні» більшості в парламенті.

Тоді небезпідставно вважалося, що навіть у тому випадку, якщо коаліція створена неконституційним шляхом, на це краще закрити очі, адже державі вкрай необхідна діюча влада, яка почне проводити хоч якусь антикризову політику. Цю думку, очевидно, поділили і представники ЄС (жодного, бодай тихенького зауваження Києву при явному порушенні Основного Закону!), і судді КС.

Тепер так само небезпідставно можна говорити, що Янукович мусів «пожертвувати» своїм найбільшим козирем у переговорах із Росією задля того, щоб зекономити для бюджету 40 «газових» мільярдів і врятувати таким чином українську економіку, яка все ще знаходиться на межі зриву у провалля.

Все це – дійсно правда, принаймні часткова. Особливо з огляду на те, що

«газове» навантаження на бюджет переважна більшість українців відчула б на власній шкірі набагато сильніше, ніж присутність російського флоту у Криму.

А Янукович же обіцяв, що Україна буде для людей, чи не так? Ну забув він при цьому пояснити, що доведеться віддавати її Росії і порушувати Конституцію – але ж це так, нюанси.

Якраз в цьому і полягає чи не найбільша сучасна проблема української політики: будь-який крок влади, який за нормальних обставин був би просто неприпустимим, можна виправдати тим, що обставини – ненормальні. Посилатися на інтереси держави, вимоги часу і ситуації, і під прикриттям цього посилання робити і порушувати, фактично, що завгодно.

В тому, що нинішня влада має таку майже безпрограшну «відмазку», безумовно, великою мірою винні її попередники. Хіба не вони замість того, щоб працювати, з’ясовували, хто в їхній політичній пісочниці головніший – а коли завітала криза, то просто не знали, що з нею робити? По суті, так і утворилося для Януковича і компанії становище, за якого можна комфортно вести свої ігри з благородним виразом обличчя.

Якщо так піде й далі, то у той прекрасний день, коли нова влада врешті встановить в Україні політичну стабільність і підніме з колін економіку, особливості формування парламентської більшості і вічна присутність росіян в Севастополі можуть виявитися для нашої держави найменшими проблемами. Бо не буде вже ні Конституції, ні опозиції, ані порядного шматка незалежності.

І, що головне, навіть тоді, того далекого сонячного дня, коли Януковича і друзів спитають «Що ж це ви зробили ж державою?», вони зможуть відповісти «А що ми мали робити? Ми рятували економіку!». А нам таки доведеться визнати, що своя рація у цих словах є.