Лєх Качинські (18.06.1949 – 10.04.2010)

Написати коментар 7
Версія для друку 

Немає таких слів, які дозволяють належним чином говорити про людську трагедію – і надто, коли вона одночасно є й трагедією державною. І, мабуть, жодні аналізи цієї трагедії, наскільки б необхідними вони не були, у такому випадку також не зможуть бути повністю доречними.

Польський народ втратив президента, і зараз найбільш доречними можуть бути хіба що слова співчуття. З іншого боку, що точно не може бути доречним, так це «аналізи» на зразок тих, за якими смерть Лєха Качинського – спланована акція російських спецслужб. На жаль, такі, і навіть більш абсурдні «думки» доводиться зустрічати не лише в польському та російському, але й українському Інтернеті та суспільстві.

Поза всіляким сумнівом, якщо смоленська авіакатастрофа й була кимось спланована, то хіба що самою долею, і своїми знаряддями вона обрала зовсім не таємних агентів, а туман і людську недосконалість. Саме

доля 70 років по тому знову обрала Катинь місцем для великої трагедії польського народу.

Лєх Качинські був неоднозначною фігурою, причому як і в самій Польщі, так і за кордоном. Жоден президент ІІІ Речі Посполитої не викликав на свою адресу такої кількості кпин з боку власного народу. Поляки залюбки насміхалися з нього через його численні «проколи» – до прикладу, вкладання в уста президента США обіцянок, яких той ніколи і не думав давати. З іншого боку, ті ж самі поляки надали йому в другому турі президентських виборів 2005 року перевагу у більш ніж 8% над солідним і надійним Дональдом Туском.

Зовсім не простими були і його відносини з Україною. Протягом більшої частини свого президентства Качинські був беззастережним другом влади Віктора Ющенка і найбільш активним адвокатом нашої держави у всіх євроінтеграційних починаннях. З іншого боку, нещодавно він же дуже негативно відреагував на прощальні укази Ющенка щодо Бандери і УПА, чим накликав на себе гнів жителів Західної України.

Трагічна смерть польського президента, одначе, знімає всі подібні неоднозначності.

Мабуть, найкраще це показала реакція на звістку про смерть Качинського прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска.

Стосунки Туска з президентом були подекуди без перебільшення ворожими – у цьому плані їх цілком можна порівняти зі стосунками Ющенка і Тимошенко. Був в них і свій «літаковий скандал», мали вони й багату історію взаємних звинувачень. І тим не менше, розповідають, що

коли польський прем’єр довідався про смерть Качинського, він заплакав.

Можна було помітити сльози на обличчі Туска і тоді, коли він клав квіти до місця авіакатастрофи. Без сумніву, багато хто із поляків, котрі Качинського активно критикували і висміювали, 10 квітня плакали разом із прем’єром.

Безумовно, подібного ставлення до себе Качинські заслуговує і від українців – в тому числі і тих, хто іще буквально тиждень тому звинувачував польського президента в усіх смертних гріхах за його неприйняття указу про «героїзацію» Бандери. Як би там не було, а в сучасній Європі важко знайти іншого політичного лідера, який би настільки ж беззастережно стояв на боці України.

І варто наголосити, що вищесказане – не просто данина звичаєві говорити про померлих або добре, або нічого. Адже невідомо, чи наступний, п’ятий за ліком президент ІІІ Речі Посполитої, вибори якого тепер мають відбутися не пізніше, ніж 20 червня, виявиться настільки ж дружнім до України, як Качинські.

Лєх Качинські мав обіймати посаду президента Польщі ще вісім місяців.

За цей час він міг іще багато чого зробити. Саме він міг закласти основу нових польсько-українських стосунків за президента Януковича. Тепер же основою для цих відносин залишаються лише його слова про те, що Польща завжди підтримуватиме Україну. Україні ж залишається тільки підтримати Польщу у такий непростий і сумний момент.